РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО КІНЦЯ 80-Х
РР. ХХ СТ.
В сучасних визначеннях туризм розглядається як вид рекреаційної діяльності, що
не обмежується відпочинком для поновлення життєвих сил і зміцнення здоров’я, а
задовольняє потреби в розширенні знань, в естетичному задоволенні у вільний
час, поза місцем постійного проживання і роботи. В Законі України “Про туризм”
останній визначається як “тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання
в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без заняття оплачуваною
діяльністю”[1]. Відповідно турист (мандрівник) – це “особа, яка здійснює
подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни
перебування, метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення
будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов’язанням залишити країну або місце
перебування у зазначений термін[2]. Таким чином, під туризмом слід розуміти не
тільки як засіб поновлення сил, але й як засіб задоволення пізнавальних,
соціальних, професійних, естетичних та інших потреб людини. Таке розуміння
туризму дозволяє розглядати його в історичному плані як продовження традицій
різних видів подорожей, у тому числі й тих, котрі по своїм цілям і функціям
були далекі від відпочинку й розваг.
У першу чергу налагодження торгових зв’язків спонукали людей відправлятися в
невідомі краї. Проте, подорожі сприяли не тільки розвитку торгівлі та
поглибленню суспільного розподілу праці, а й розширенню знань людей про
навколишній світ. Як свідчать документальні джерела, вже стародавні єгиптяни,
китайці, карфагеняни здійснювали далекі морські мандрівки. Найвмілішими
мореплавцями стародавнього світу вважалися фінікійці, які будували великі та
міцні кораблі й відправлялися на них у відкрите море. Торуючи шлях в невідомі
краї, вони виходили за межі басейну Середземного моря в океан, плавали вздовж
західних берегів Європи і Африки. За доби античності стародавні греки та
римляни здійснювали регулярні морські й сухопутні подорожі не тільки з
військовою і комерційною метою, а й пізнавальною та навіть розважальною.
Особливо часто вони мандрували по Єгипту, цікавились його природою, культурою
та спорудами[3].
Одним з найвідоміших мандрівників античних часів був, за виразом Цицерона,
“батько історії” Геродот, який багато подорожував по сусіднім країнам, а потім
описав їх у своїх книгах. Він залишив цінні відомості також і про народи, що
населяли Північне Причорномор’я. Важко переоцінити культурно-історичне значення
цієї праці: вона не тільки була джерелом історичних відомостей для наступних
епох, а й викликала інтерес читача до подорожей[4].
Завдяки мужнім мандрівникам і ученим давнини були відкриті нові землі та
народи, накопичено багатий географічний матеріал, що сприяло подальшим
подорожам і відкриттям. Важлива заслуга в цьому належала насамперед грекам та
римлянам, у яких склався “античний туризм”, що свідчило на високий культурний
рівень Еллади і Риму. Він поклав початок цивілізованим подорожам з науковими,
лікувальними, культурними, спортивними та пізнавальними цілями[5].
В добу середньовіччя походи і подорожі отримали подальший розвиток. Їх
здійснювали в першу чергу нормани, араби, візантійці, росіяни, а під час
хрестових походів представники західноєвропейських народів. Ця доба залишила
теж чимало імен, яких цікавив далекий світ. Військові походи й подорожі X–XIV
ст. підготували ґрунт для епохи географічних відкриттів, початок яким поклали
морські експедиції Христофора Колумба. Великі географічні відкриття сприяли не
тільки формуванню світового ринку, а й розвитку міжнародних дипломатичних і
культурних зв’язків, створенню постійних морських та сухопутних маршрутів між
континентами, що стали згодом туристськими. Вони значно розшили погляд людей на
навколишній світ, нові народи, їх життя, побут, культуру, а навколосвітнє
плавання Ф. Магеллана стало практичним підтвердженням, що Земля кругла[6].
У ХVІ–XVIІІ ст. завдяки сміливим експедиціям мореплавців і мандрівників
багатьох країн була відкрита і досліджена більша частина земної поверхні, моря
і океани, які омивали її. Були прокладені важливі морські шляхи, торгівля
набула світового характеру. З розвитком продуктивних сил, зміцненням зв’язків
між окремими країнами, континентами мандрівництво стало дуже поширеним явищем,
що було прообразом майбутнього туризму, зокрема його пізнавального боку. В
XVIІІ ст. подорожі набувають й оздоровчих функцій, в першу чергу з метою
фізичного вдосконалення молоді. Наприкінці століття туристичні подорожі стали
складовою виховного процесу у багатьох школах та інших навчальних закладах
Західної Європи[7].
За багатовікову історію подорожей, географічних відкриттів, промислового
освоєння нових територій, розширення світових господарських зв’язків були
зібрані багаточисельні наукові і літературні матеріали, звіти, щоденники тощо.
Вони зіграли неоціненну роль у накопиченні людством знань в різних галузях
науки, культури, техніки. У багатьох людей з’являється потреба побачити нові
регіони і країни, познайомитися з життям та звичаями їх народів. Все це
спонукало до виникнення особливої форми подорожей – туризму.
Міжнародний туризм, у класичному його розумінні, бере свій початок з середини
ХІХ ст. З цього часу розвиток індустріального суспільства в країнах Західної
Європи та США, процес активізації господарських зв’язків не тільки збільшував у
величезних масштабах рух населення, але й супроводжувався будівництвом шляхів,
упорядкованих готелів, створенням зон відпочинку, санаторно-лікувальних
закладів, вивченням історичних і культурних пам’яток та і
- Київ+380960830922