РОЗДІЛ 2
Розвиток освіти у Донбасі в 1941–1942 роках
2.1. Стан освіти на початок війни
До початку Великої Вітчизняної війни система освіти УРСР як школа ідеологічної
і професійної підготовки молодого покоління будівничих соціалізму розвивалася
динамічно і досягла значних успіхів. Величезний потенціал для розвитку освіти
демонстрували прогресивні тенденції, які були спрямовані на викоренення
неписьменності, на створення передумов для розширення мережі навчальних
закладів і підвищення якості їх роботи, на запровадження обов’язкової
семирічної освіти. Водночас тоталітарна система, що намагалася шляхом жорсткої
централізації і суворого контролю підпорядкувати діяльність закладів освіти
своїм інтересам, насамперед вихолощувала суть гуманітарного навчання і
виховання, маючи за мету підготувати слухняних “гвинтиків” тоталітарної
системи. Таким чином, тоталітаризація усіх сфер суспільного життя визначила
пріоритетність інтересів держави, повне підпорядкування їм інтересів
індивідума, що найбільш яскраво виявилося в освітній політиці періоду Великої
Вітчизняної війни.
Утвердження єдиної ідеології в суспільстві супроводжувалося централізацією в
галузі освіти на союзному рівні. Ще до війни, з метою послаблення ролі
наркомату освіти України в суспільно-політичному житті, було здійснено його
структурний розгром. Значна частина вищих та середніх спеціальних навчальних
закладів республіки була передана у відання галузевих наркоматів України або
навіть союзних наркоматів. В системі наркомату освіти України залишились лише
загальноосвітні школи, педагогічні, художні, музично-театральні та фізкультурні
заклади. За наркоматом освіти республіки зберігалося тільки програмно-методичне
керівництво вищими і середніми спеціальними навчальним закладами незалежно від
відомчого підпорядкування. На наркомат освіти покладалося, зокрема,
встановлення навчальних планів і програм, термінів навчання, контроль за
методами навчання, науково-дослідною роботою навчальних закладів [1]. Було
уніфіковано систему вищої освіти УРСР і РСФСР. Загальне керівництво вищою
школою було зосереджено в руках Всесоюзного комітету у справах вищої школи при
РНК СРСР. Крім того, при галузевих союзних і республіканських наркоматах були
створені Головні управління навчальними закладами.
Реструктуризація зачепила усі ланки системи освіти, навіть дошкільне виховання.
Так, у 1936 р. згідно з постановою ЦВК РНК СРСР від 27 червня 1936 р.
керівництво дитячими садками було передано із відання Наркомату освіти
галузевим наркоматам (у віданні наркомату освіти залишалися лише дитячі садки,
що обслуговували дрібні підприємства і установи). За народним комісаріатом
освіти зберігалися загальне педагогічне керівництво дитячими садками, контроль
за правильною побудовою мережі дитячих садків і підготовка педагогічних кадрів
[2].
Фактично всі наркомати часів Української РСР були квазінаркоматами, що на
практиці означало їх залежність від рішень “справжніх”, союзних наркоматів,
розташованих у Москві. Вони не були самостійними в здійсненні державного
управління. Їх роль переважно зводилася до функцій “передавача” в
багатоступеневій союзно-республіканській системі СРСР. Усе це спричинилося до
втрати відповідальності на всіх рівнях управління освітою, виникнення подвійної
моралі, придушувало творчу ініціативу освітян, породжувало формалізм і в
педагогічній роботі.
Отже, реструктуризація системи управління освітою у 20–30-х роках XX ст.,
спрямована на централізацію і уніфікацію освітніх процесів у країні, призвела
на початок війни до повного підпорядкування усієї системи освіти УРСР, у тому
числі і Донбасу, загальносоюзним органам управління. Установлення в галузі
освіти адміністративної вертикалі управління на союзному рівні цілком
відповідало духові тоталітарної системи і сприяло утворенню структурно і якісно
однорідної системи освіти в масштабах СРСР.
Донбас як один з найбільш розвинених промислових регіонів мав неабияке значення
для економічного розвитку не тільки УРСР, але й СРСР. Тому розбудова системи
освіти регіону була чітко підпорядкована завданням освоєння його промислового
потенціалу. І хоча індустріалізація в цілому закінчилася до початку війни, сама
ж система освіти об’єктивно відставала у своєму розвитку і не могла повною
мірою задовольнити потреби народного господарства у кваліфікованих робітниках і
фахівцях. До того ж бурхливий розвиток економіки Донбасу постійно потребував
розширення мережі навчальних закладів для підготовки робітників і фахівців
відповідної кваліфікації, що визначало екстенсивний характер розвитку освіти в
довоєнний період.
Дошкільне виховання у довоєнний період тільки почало оформлюватися як
структурна ланка системи освіти, оскільки не мало обов’язкового характеру і
охоплювало лише незначну кількість дітей дошкільного віку. У довоєнний період
заклади дошкільного виховання створювалися при великих підприємствах і
сільських господарствах у міру необхідності. Ця ланка системи освіти виконувала
подвійну функцію: вона, з одного боку, мала на меті дати дітям всебічну
підготовку до навчання у загальноосвітній школі, а з другого – вивільнювала час
жінок для їх роботи на виробництві. Керівництво дитячими садками, як і іншими
закладами освіти, здійснювалося Наркоматом освіти, що забезпечувало
скоординованість і наступність програм від нижчої ланки освіти до вищої.
На початок війни існувало значне відставання у розвитку дошкільної ланки освіти
від наступної шкільної. Так, у 1940 р. у Донбасі функціонувало лише 582
стаціонарних дитячих садки із загальним охопленням 29 336 дітей (див. Додаток
А. 2).
- Київ+380960830922