РОЗДІЛ 2
ПОЧАТОК ОСУШЕННЯ БОЛІТ ВОЛИНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В ОСТАННІЙ ЧВЕРТІ XIX – НА ПОЧАТКУ
XX СТОЛІТТЯ
2.1. Суспільно-історичні та природничі передумови початку меліоративних робіт
Початок масштабних меліоративних робіт на Волині саме у останній чверті XIX ст.
був підготовлений усім ходом історичного розвитку тогочасної Росії. Насамперед
слід зауважити, що на той час у цілому закінчилась колонізація родючих регіонів
півдня тодішньої Російської Імперії. Це сприяло зростанню цін на землю. На
Волині величезні площі неугідь знаходились у власності казни і, перебуваючи у
перезволоженому стані, не приносили практично ніякого прибутку. В нових
економічних умовах осушення поліських боліт ставало економічно вигідним.
Початок масового осушення волинських боліт саме у 70-х роках XIX ст. був
обумовлений соціально-економічним розвитком пореформеної Росії. Відомий
спеціаліст з історії сільського господарства О.С. Ніфонтов зробив висновок, що
за 60–70-і рр. землеробство поміщицьких і селянських господарств пройшло дві
основні стадії розвитку. Стійке співвідношення у передреформний період між
розмірами орної землі поміщиків і селян уже у 60-і рр. було порушене. Упродовж
першого десятиліття після селянської реформи 1861 р. висів хліба на поміщицькій
землі постійно скорочувався, а на селянських полях збільшувався. Однак,
вже у 70-х роках поміщики розпочали пристосовувати свою господарську діяльність
до нових умов, що призводило до помітного збільшення виробництва
сільськогосподарської продукції в їхніх маєтках [123, c.168]. На цю обставину
вказував і відомий український історик В.О. Голобуцький [78, c.230].
Саме цей дух поміщицького підприємництва, в першу чергу на родючих чорноземах,
але і на Волині також, змушував їх усякими шляхами інтенсифікувати виробництво,
покращувати умови для ведення сільського господарства. Однією з необхідних умов
цього на Волині було осушення перезволожених земель.
Структура тогочасного сільськогосподарського виробництва Волині мала свою
специфіку. Якщо в цілому по Україні питома вага тваринництва становила 10%
[113, c.545], то на Волині, і особливо у її поліських регіонах, його значення
було набагато більшим. В умовах переважання малородючих ґрунтів Полісся
тваринництво було єдиною перспективною галуззю сільського господарства в той
час. Своєю чергою розвиток тваринництва потребував розширення його кормової
бази, що могло бути успішно здійснене за рахунок травосіяння на осушених
землях.
Суспільні передумови меліорації у досліджуваному регіоні ілюструє структура
земельної власності у Волинській губернії на початку осушувальних робіт (дані
за 1877 р.) [30, c.7]. Із 5 млн. 480 тис. десятин землі у приватній власності
знаходилось 2 млн. 723 тис., селянські наділи становили 2 млн. 186 тис.,
казенні та удільні землі – 402 тис., володіння інших установ –
169 тис. десятин. Як видно з наведених статистичних даних волинські селяни мали
менше землі, ніж поміщики. Хоча у поліських регіонах площа селянських земельних
володінь і була відносно більшою, проте низька родючість ґрунтів не давала
змоги забезпечити їх розвиток. Це призводило до широкого розвитку занять
підсобними промислами та відходів на заробітки.
Осушення боліт у регіоні мало і певне політичне підґрунття. Після придушення
польського повстання 1864 р. царський уряд проводив у Південно-Західному та
Західному краї політику обмеження польського великого землеволодіння з метою
створення земельного фонду для пожалування і продажу дворянам та чиновникам, що
прибували в регіон із метою надання йому більшої “російськості”.
В розрізі цієї політики були проведені масові конфіскації володінь у
безпосередніх учасників повстання, виданий цілий ряд законів та указів, що
утруднювали придбання землі поляками, і, відповідно, полегшували її купівлю
росіянами [126, c.5–8]. Однак якісної, родючої землі все одно не вистачало,
вона залишалась дорогою (зауважимо, що з політичних міркувань селяни в
досліджуваному регіоні після ліквідації кріпосного права отримали більші
ділянки, ніж в інших частинах імперії), що також позначилось на земельних
ресурсах Волині.
Тепер розглянемо природничі передумови осушувальних робіт в регіоні.
Формування поліських боліт розпочалося після закінчення останнього зледеніння.
Причому цей процес проходив нерівномірно, оскільки і пізніше клімат коливався,
хоча і в менших межах – періоди потепління змінювались похолоданням. Найбільш
характерними періодами останнього тисячоліття були такі кліматичні умови: 1)
порівняно теплий і сухий період приблизно у VIII–XIII ст., що отримав назву
малого кліматичного оптимуму; 2) похолодання й зволоження між XIV ст. і
XIX ст., так званий малий льодовиковий період; 3) потепління, що розпочалось у
другій половинні XIX ст. і досягло максимуму у 30–40-і рр. XX ст. і
продовжується до нашого часу [68, c.23].
Для нас найбільший інтерес становить малий льодовиковий період, оскільки саме
він передував початку великомасштабних осушувальних робіт на Волині. Перехід до
цього періоду намітився між 1300 і 1450 рр. У цей час різко понизилась середня
температура, приблизно на 1,3 – 1,4 градуси, що привело до суттєвого зменшення
випаровування води з поверхні. З іншого боку, намітилась тенденція збільшення
опадів. Так, за даними Е.П. Борисенкова в XIV ст. було 9 дощових періодів, що
тривали по кілька років, у XV ст.–24, у XVI ст.–26, у XVII ст.–20, у XVIII–11
[68, c.29]. Зростання кількості опадів в комплексі зі зменшенням випаровування
привело до посилення заболочення понижених слабо дренованих ділянок місцевості,
зокрема, Поліських боліт.
Про те, що у період Київської Русі заболоченість регіону була значно меншою
свідчат
- Київ+380960830922