РОЗДІЛ 2
ТЕНДЕНЦІЇ І ЗАКОНОМІРНОСТІ ДИНАМІКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА В ГАЛУЗІ
2.1 Рівень, темпи та пропорції розвитку пивоварної промисловості України
Сучасний стан економіки вітчизняної пивоварної промисловості, її структура
формуються за умов визначального впливу рівня розвитку сировинного забезпечення
та матеріально-технічної бази промисловості. Основними видами технологічної
сировини для пива є солод, який виготовляється з ячменю пивоварних сортів, та
хмелепродукція у вигляді екстракту, гранул та шишкованого хмелю.
Найбільш сприятливими для заготівлі пивоварного ячменя вважаються: Вінницька,
Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька,
Чернігівська, Черкаська та Чернівецька області. Проте далеко не всі з них мають
необхідну кількість якісного ячменя навіть для забезпечення власного солодового
виробництва. І все ж в цілому пивоварна промисловість нашої країни має таку
сировинну базу, ресурси якої вище, ніж потреба вітчизняних пивоварних заводів
(додаток А-Д).
На відміну від ячменя хміль – досить трудомістка технічна культура, яка
потребує сприятливих умов, районована в основному в зоні Полісся. Культурний
хміль найбільш розповсюджений в Житомирській, Ровенській та Волинській
областях.
Відповідно до виробничої програми галузі на 2000 рік необхідно було 310 тис. т
ячменю та 2700 тонн хмелю. Проте пивоварна галузь на протязі останніх років
мала значні сировинні проблеми і не була забезпечена у повному обсязі
вітчизняною сировиною. Останніми роками стан справ у хмелярів сягнув критичної
межі. Кількість господарств, що вирощують хміль, зменшилась більш як
наполовину, його виробництво скоротилося в 16 разів і становить щорічно не
більше 500-600 тонн, тобто 20% від потреби пивоварної галузі. Незважаючи на той
факт, що згідно розпорядження Кабінету Міністрів України пивзаводи на протязі 4
років відраховували на розвиток вітчизняного хмелярства кошти у розмірі 2% від
відпускної ціни пива, а відповідно до Закону України “Про збір на розвиток
виноградарства, садівництва і хмелярства” їм спрямовувався 1% від роздрібної
ціни, значних кардинальних зрушень у діяльності хмелярської галузі не
відбулося. Крім того, провідні пивоварні підприємства обладнані сучасним
пивоварним устаткуванням, яке передбачає використання хмелю тільки
гранульованого та у вигляді екстракту.
У 2000 році в Україні було реально вирощено хмелю дещо більше – 752 т (в
перерахунку на базисний вміст альфа – кислоти 3,5% - 927 т, і ще весною 2001 р.
він був практично весь використаний, а пивоварам у 2001 році необхідно більше 3
тис. т хмелю. Ситуація, яка склалася на сьогодні в галузі із виробництвом
хмелепродукції, викликає певне занепокоєння ще й тим, що вітчизняні хмелярі
разом з фахівцями Міністерства аграрної політики розробили програму розвитку
власної галузі до 2010 року. Відповідно до цього документа, в 2010 році в
Україні буде вироблятися 3,5 тис. т хмелю, тобто стільки, скільки галузь може
споживати вже у 2001 році. Навіть якщо обсяги виробництва не будуть далі
зростати такими темпами, як останні чотири роки (1997-2000 рр.), все рівно до
2010 року вітчизняного хмелю не буде вистачати вітчизняним пивоварам.
А на сьогодні (2001 р.) в галузі відбуваються такі процеси: запаси хмелю в
Україні вичерпані ще весною 2001 р., наступний врожай – у жовтні. Тому дефіцит
хмелю необхідно поповнювати – хміль та хмелепродукти ввозяться. Але при цьому
ставка ввізного мита на імпорт хмелю та хмелепродуктів становить 50% вартості.
Восени 2000 року був підготовлений законопроект про квоту на безмитний ввіз
цієї продукції. Хмелярам цей захід нічим не загрожував, адже: по-перше, він
передбачав введення квоти лише до вересня; по-друге, все рівно вітчизняного
хмелю в країні зараз нема і його так чи інакше будуть завозити. Проте деякі
народні депутати не зовсім зрозуміли ситуацію і встали на “захист”
сільгоспвиробників. Тому питання про квоту ще чекає кінцевого вирішення.
Для порівняння: у 1999 році для забезпечення галузі сировиною був прийнятий
Закон України про пільговий (з нульовою ставкою ввізного мита) імпорт солоду та
хмелепродукції, завдяки чому пивзаводи змогли стабільно працювати, зберегти
робочі місця, відрахувати в бюджет та соціальні фонди майже 430 млн. грн. і
забезпечити позитивні результати у першому кварталі 2000 року (в нинішньому
2001 році пивовари теж не зможуть обійтись без цього). Оскільки дія даного
Закону не була продовжена на 2000 рік, то вже з липня 2000 р. почалось падіння
обсягів виробництва пива.
Отже, український хміль майже не використовується в пивоварному виробництві
України. Відбувається експорт хмелю і закупівля концентратів L-кислоти за
кордоном. Для збереження хмелярства необхідно сприяти налагодженню виробництва
гранульованих концентратів L-кислоти. Ґрунтовне, реальне відродження
хмелярської галузі потребує значного часу, тому проблема забезпечення пивоварів
хмелепродукцією на протязі найближчих 3-5 років може бути вирішена тільки за
рахунок імпорту з пільговою ставкою ввізного мита.
Сільське господарство України щорічно вирощує біля 7,0 млн. тонн ячменю
(пивоварного та фуражного) (табл. 2.1-2.3). У 2000 році отримано 6,8 млн. т
ячменю при середньому врожаю за 1994-1999 роки – 8,6 млн. т. Під пивоварним
ячменем у 1999 році було засіяно 629 тис. гектарів та отримано 1,2 млн. т.
Майже весь він був експортований, а для виробництва солоду вітчизняні
товаровиробники через брак обігових коштів змогли закупити тільки біля 80 тис.
т при потребі 200 тис. т. Вітчизняні солодовні залишились практично без
сировини, спад виробництва солоду становив 62%. Найбільший в країні Сла
- Київ+380960830922