Розділ 2
Діловодство світських органів влади
2.1. Діловодство вищих і центральних органів влади Російської імперії
Цей представницький масив документальних джерел утворився в наслідок реалізації (за посередництвом особливостей діловодства) політики вищих та центральних органів влади Росії щодо старообрядства Правобережної України. Документи відповідних державних установ, як уже зазначалося в першому розділі дисертації відклалися у фондах Третього відділення власної його імператорської величності канцелярії, Секретного архіву цього ж відділення, імператора Олександра ІІ, Ради міністрів, Комітету міністрів, Департаменті загальних справ МВС, Секретного комітету у справах розколу.
Найчисельнішим тут є корпус джерел, що характеризує нормативне та правове становище старовірів Правобережної України в загальноросійському законодавчому просторі. Корпус цей охоплює наступні різновиди документації: укази, статути (устави), циркуляри, відношення.
Укази в Росії ХІХ - початку ХХ ст. видавалися імператорами (з подання Сенату, Державної ради, Комітету міністрів), а також (на підставі раніше оприлюднених імператорських указів) міністерствами, генерал-губернаторами, губернаторами та губернськими правліннями. Неімператарські укази обов'язково мали в початковому протоколі вказівку на кореляцію документа з імператорським указом. Приміром: "Указ его императорского величества из Подольского губернского правления"1.
У нашому випадку маємо лише імператорські та губернаторські (видані на підставі перших) укази. "Старообрядських" указів, які вийшли б із міністерств та Канцелярії київського, подільського та волинського генерал-губернатора не виявлено. Ймовірна відсутність таких указів може бути пояснена тим, що старообрядське питання постійно перебувало під пильним оком вищих органів влади Російської імперії. Останні нерідко опіковувалися навіть дрібними справами. Так, імператорським указом від 11 вересня 1863 р., після семирічної тяганини розпечатувалася каплиця в с. Пилипах-Хребтіївських Ушицького п-ту Подільської губ., 18 червня 1865 р. в с. Катеринівці цього ж повіту2, 27 серпня імператорський указ дозволив відбувати богослужіння у приватному будинку бердичівським старовірам3. Імператорським указом від 12 вересня 1865 р. дозволялося відремонтувати молитовні будинки в безпопівських громадах сіл Чолівки та Жабче Овруцького п-ту та с. Пилипів Житомирського п-ту Волинської губ.4 Указ від 3 лютого 1867 р. відкрив зелену вулицю для богослужіння старовірам с. Петрашів Летичівського п-ту Подільської губ.5 А як видно з указу від 30 травня 1869 р. уряд був вимушений закрити очі на самовільний ремонт старовірами каплиці в слободі Чернятинській Літинського п-ту Подільської губ.6
А отже поле для появи сенатських, міністерських, генерал-губернаторських указів було суттєво звуженим.
За ознакою територіального охоплення своєю чинністю "старообрядські" імператорські укази діляться на чотири групи: а) ті, що стосувались старообрядства загалом; б) ті, що торкалися старовірів неукраїнських реґіонів імперії; в) ті, що відносилися до України загалом і д) ті, що стосувалися лише Правобережної України.
Хронологічно потрібні нам укази обіймають період з 1793 по 1917 рр. Першим імператорським указом, який зачіпав старообрядців Правобережжя був указ від 24 вересня 1793 р., виданий невдовзі після приєднання реґіону до Російської імперії. Указ дозволяв старообрядцям реґіону мати власні храми і священство, рукопокладене архієреями офіційної Церкви. Також старовірам дозволялось відбувати богослужіння за книгами старого зразка і лише в тих випадках, коли вони визнавали єпископа панівної Церкви7.
Імператорські укази, як відомо, друкувалися у відповідних томах "Полного собрания законов Российской империи". Однак, як свідчать наслідки архівної евристики, далеко не всі "старообрядські" імператорські укази увійшли до цього корпусного видання. Більш-менш повний комплект указів найвищого походження можна встановити шляхом врахування ПСЗ, а також спеціальних тематичних збірників з "розколу" як оприлюднених, так і підготовлених для внутрішнього користування Міністерством внутрішніх справ: "Собрание постановлений по части раскола"8; "Обзор мероприятий Министерства внутренних дел по расколу с 1802 по 1881 г."9. "Сборник законов о расколе" А.Богословського10, "Законы о раскольниках й сектантах"11 та "Сборник законов о расколе й сектантах" Д.В.Чичинадзе12.
Привертає до себе увагу той факт, що частина імператорських указів зі старообрядського питання так і не була оприлюднена. Про це свідчить віднайдений нами у фондах МВС рукописний збірник "Обзор мероприятий Министерства внутренних дел по расколу с 1802 по 1881 гг". Збірник увійшов до переліку справ Секретного комітету у справах розколу у фондах якого зберігається донині. Окрім оприлюднених указів та циркулярів до складу збірника увійшли: а) коротка вступна частина як стислий виклад історії "розколу"; б) внутрішні циркуляри МВС. Збірник поділено на три розділи - по царюванням Олександра І, Миколи І, Олександра ІІ. У свою чергу, кожен з розділів ділиться на відділи: перший - заходи щодо послаблення і локалізації поширення "розколу"13, другий - заходи стосовно обмеження загальних
громадянських прав "розкольників", третій - заходи щодо обмеження прав "розкольників" з відбування релігійних обрядів14, четвертий - інструкції щодо порядку ведення справ про "розкольників"15. Кожен із відділів включає окремі параграфи, котрі стосувались різних аспектів життя старообрядства. Так, укази, що увійшли до другого відділу, були поділені на ті, що торкалися: а) обмеження сімейних і майнових прав16; б) обмеження прав "розкольників" у складі громад17; в) обмеження прав на громадські посади і відзнаки18; г) обмеження в правах торгових i промислових19, д) про присягу тощо20. Третій відділ поділявся на підпункти про: а) богослужіння та осіб, що здійснювали його21; б) "розкольницькі" молитовні приміщення і богослужбове начиння22; в) кладовища і поховання "розкольників" тощо23.