РОЗДІЛ 2. Мистецтво і культура - важливі засоби
професійного розвитку особистості...................................107
2.1 Артистичне виховання особистості засобами мистецтва...............107
2.2 Підготовка вчителів до реалізації державного
проекту артистичного виховання .....................................................133
2.3 Артистичне виховання учнів у системі освіти України
(у порівняльному зіставленні з системою освіти Франції)..............155
Висновки до другого розділу............................................................177
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ...................................................................180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...........................................188
ДОДАТКИ...........................................................................................204
ВСТУП
Актуальність та доцільність дослідження. Світ стрімко змінює свої обриси: сучасні цивілізаційні зрушення у світі в цілому, в Європі зокрема, характеризуються кризовими явищами в усіх сферах життя суспільств. Докорінні зміни спостерігаються і в сфері освіти, яка знаходиться на переломному етапі свого розвитку. Цей перелом обумовлено не лише зростанням кризових процесів, але й вступом в епоху інформатизації, що сприяє докорінному переглядові освітніх концепцій і парадигм. Сформовані під пріоритетним впливом європейської техногенної цивілізації, країни Європи переживають кризу зростання і вимагають всебічного оновлення. Активно відшукуються шляхи виживання людства, вирішення інших глобальних проблем.
Процес глобалізації сучасного суспільного життя зумовлює все більший інтерес до співставлення соціально-економічних показників соціально-політичних систем, моделей культури різних країн світового співтовариства. Зближення народів і націй, будівництво обє'днаної Європи - важливіша особливість сучасного етапу суспільного розвитку, яка характеризується відчуттям у людей своєї взаємозв'язаності і взаємозалежності. У цьому досить складному процесі становлення сучасної світової цивілізації провідна роль належить суспільному інститутові освіти.
Фахівці найрізноманітніших сфер гуманітарного і природничо-наукового знання все частіше приходять до принципового висновку про те, що стійкий і безпечний розвиток економіки, людського суспільства в цілому пов'язаний із саморозвитком, "самодобудовою", самоактуалізацією людської особистості, що зумовлюється, передусім, удосконаленням системи освіти. Варто звернутися до висновку Ж.Ренара: "Для сучасних суспільств питання про освіту є питанням життя і смерті".(293, 68)
Сучасна школа стає важливішим системотворчим фактором розвитку суспільства. Сам характер суспільного поступу, його темп, цілі та завдання значною мірою визначаються тими культурними основами, що закладаються в існуючій системі освіти. Тому значення ключових понять і термінів педагогіки, зокрема "освіта" і "виховання", стає зараз, в умовах зміни освітньої парадигми, досить актуальним. У педагогічній практиці "освіта" і "виховання" поєднуються однією фразою, що означає як процес соціалізації, так і учіння, розвитку здібностей індивіда. Часто-густо значення цих термінів пересікаються і перекриваються один одним та вживаються в якості синонімів. Як правило, те, що в теорії культури називається інкультурацією, у соціальній філософії - соціалізацією, у педагогіці позначається терміном "виховання". Ще Е. Дюркгейм звернув увагу на те, що "виховання є дією, яку здійснюють дорослі покоління з поколіннями, не підготовленими для соціального життя. Мета виховання - збудити і розвинути у дитини деяку кількість фізичних, інтелектуальних і моральних станів, що вимагають від неї і політичне суспільство в цілому, і соціальне середовище, до якого вона, зокрема, належить" (50,40)
Для сучасної психолого-педагогічної науки одним із центральних є питання: у якій мірі через процес соціалізації, виховання і освіту можливо зберегти і стимулювати ті вияви суспільної демократії, гуманізму і плюралізму, метою яких є поступ суспільств до рівня цивілізованих, високо розвинених; у якій мірі можливо позбутися виникнення тих соціальних протиріч, які порушують рівновагу прийнятих у суспільстві норм і цінностей.
Між людьми і їх оточенням (особистістю і соціумом) все частіше виникають протиріччя, які стають причиною соціально-економічних конфліктів, психо-емоційних страждань і стресів. Протиріччя між особистістю і соціальним середовищем можна умовно поділити на економічні, соціальні, політичні, духовно-ідеологічні. Серед економічних протиріч особливо виокремлюється характерна останнім часом для багатьох країн економічна орієнтація суспільств (тотальна комерціоналізація, корпоративність, складні технології) і водночас непідготовленість, розгубленість і практична дезадаптація молодого покоління до нових економічних умов, що породжує безробіття, алкоголізм, бідність, професійну деградацію.
До соціальних протиріч відноситься невідповідність між суспільною необхідністю неперервної освіти і зростанням байдужості до освіти, що вимагає від молоді великої розумової і фізичної напруги, не завжди адекватної подальшому професійному поступові по службі і забезпеченню певними соціальними гарантіями. Особливо це стосується маргінальних прошарків у високорозвинених європейських країнах.
Політичні протиріччя, в свою чергу, виявляються в расовій дискримінації, націоналістичних виявах по відношенню до етнічних меншин і емігрантів, що призводить до правопорушень, жорстокості і девіантної поведінки.
Духовно-ідеологічні протиріччя виявляються в конфлікті: між батьками і дітьми; між новими перетвореннями і усталеними уявленнями про сім'ю, одруження, державу, суспільство; між мо