РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ КОНСОНАНТИЗМУ
ПЕРЕСЕЛЕНСЬКОЇ БОЛГАРСЬКОЇ ГОВІРКИ
СЕЛА ОРІХІВКА ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
§1. Переселенські говірки півдня України; їхнє місце в системі болгарських діалектів та основні етапи їх вивчення
Вивчення болгарських говірок на території діаспор із середини ХХ століття стало одним з приорітетів у болгарської діалектології. Опубліковано такі монографії, що досліджують болгарські говірки на території Румунії, Югославії, Греції, як "Болгарські переселенські говірки. Говірки Драмсько та Сярсько" [125], "Банатська говірка" [355], "Болгарські говірки в західній (Біломорській) та східній (Одринській) Фракії" [44], "Проблеми болгарської історичної фонетики з огляду на македонські говірки" [243] та ін.
Необхідність вивчення переселенських говірок відзначалася багатьма болгарськими діалектологами й істориками мови: "дослідження болгарських переселенських говірок, на нашу думку, є найважливішим завданням, яке стоїть перед болгарською діалектологією. Вирішення цієї задачі допоможе узагальнити наші знання про особливості мови взагалі" [356, с.3].
Посилився інтерес і до болгарської діаспори в Україні, активізувалося вивчення говірок, історії, етнографії численного болгарського населення, уже протягом двох сторіч відірваного від своєї прабатьківщини.
Болгарська діаспора в Україні, найзначніша за межами Болгарії, нараховує близько 250000 осіб. Статистика показує, що за останні десятиліття відбувається переселення громадян цієї національності із сільської місцевості в міста. Так, в Україні городяни-болгари складають 42,6%, у Росії - 82%, у той час як у 1920-ті роки цей показник дорівнював усього 6%. Отже, діаспора від розселення у вигляді компактних мас переходить до дисперсної форми (див. [310, с.149]), що не може не позначитися на стані діалектів, веде до їхнього нівелювання, зумовленого інтерференцією.
Як відомо, в Одеській області регіон компактного проживання болгар - південь області - охоплює Болградський, Ізмаїльський, Ренійський райони, північну частину Арцизького і Саратського районів. У цьому регіоні 80% населення складають болгари. І тільки в Одеській області болгарське населення поки що зосереджене в основному у сільській місцевості. В області нараховується 54 села, у яких переважає болгарське населення (не менше 70%).
Складні історичні та політичні процеси, існування в умовах іншомовного оточення, відносини з мовою мажоритарного етносу тієї держави, на території якої ця етнічна спільність знаходилася в силу різноманітних історичних умов (Російська імперія, Королівство Румунія, СРСР, боярська Румунія, суверенна Україна), не відбилися на самосвідомості бессарабських болгар, що зберегли самобутність, специфічну діалектну мову, національні традиції й обряди. І сьогодні здаються актуальними слова І.Тіторова: "Буджак - це маленька Болгарія, що знаходиться у кутку Бессарабії" [ 374, с.10].
Один з перших дослідників болгарських говірок України С.Бернштейн відзначав, що, "незважаючи на переселення, на численні випадки змішання, на вплив із боку російської та інших мов, наші болгарські говірки зберегли свій традиційний звуковий і граматичний лад" [25, с.7].
Через те, що дані говірки майже 200 років були ізольовані від материнської мови і, отже, зберегли ряд архаїчних рис, які зникли в говірках метрополії, їх вивчення дає багатий матеріал з історичної граматики, фонетики і лексикології болгарської літературної мови. "У мовному відношенні болгари у межах Радянського Союзу представляють великий інтерес, тому що живуть групами, колоніями, зберегли діалектну єдність. Ці діалекти не відрізняються від діалектів Болгарії" [356, с.97].
Таким чином, надзвичайна для місць нових колонізацій діалектна усталеність болгарських говірок Бессарабії пояснюється тим, що болгари переселялися компактними групами земляків, селилися в одному місці, часто зберігаючи і назви своїх рідних сіл у Болгарії.
Вивчення мови болгарської діаспори в Україні розпочалося ще у I половині XIX століття. Це пов'язано з тим, що болгари в Бессарабії відігравали велику роль в освоєнні нових земель, у розвитку землеробства, садівництва в практично необжитих районах Буджаку, складали значний відсоток серед торгового і ремісничого населення Ізмаїла, Рені, Аккермана. У витоків вивчення їхньої мови, культури, побуту стояв перший український болгарознавець Ю.І.Венелін (Гуца), що у 1823-25 рр., працюючи в Кишиневі, мав можливість близько познайомитися з побутом і мовою колоністів.
Першим дослідником, що зібрав та опублікував великий і цінний статистичний та історичний матеріал про "російських болгар", був О.Скальковський. У книзі "Болгарські колонії в Бесарабії і Новоросійському краї" він опублікував зібрані дані про переселення болгар, про час заснування кожного болгарського села, дав статистичний нарис стану колоній на той час [334].
Навесні 1869 року болгарські селища Бессарабії відвідав професор В.І.Григорович. Метою його поїздки було інспектування народних училищ у болгарських селах. Серед інших сіл В.І.Григорович відвідав і с.Пандаклія (зараз Оріхівка), говірка якого обрана нами для більш детального дослідження. Інтерес до болгарської діаспори і говірок болгарських сіл для В.Григоровича не був випадковим. Ще у "Нарисі наукової подорожі Європейською Туреччиною" Григорович першим у славістиці запропонував розподіл болгарських говірок (метрополії) на східні і західні, у першу чергу на підставі різноманітних рефлексів Ъ.
Перші власне діалектологічні дослідження бессарабських болгарських говірок були зроблені М.С.Державіним [97].
Проте розвиток болгарської діалектології як у самій Болгарії, так і на східнослов'янських територіях характеризується порівняно пізнім виходом на рівень сучасної лінгвістики. Хоча основи болгарської діалектології були закладені ще наприкінці ХIХ століття й у перших десятиліттях ХХ століття завдяки працям таких видатних вчених, як М.С.Державін, О.М.Селіщев, Л.Мілетич, Б.Цонєв, Ц.Тодо