Розділ 2
ФОРМУВАННЯ ЗАСАД ЕТНОНАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
ОУН і УПА
2.1. Ідейно-теоретичні основи етнонаціональної політики
Двадцяте століття було періодом активізації визвольної боротьби українського народу за свою незалежність. Ця боротьба, що принесла самостійність Україні у 1990-х роках, характеризувалася тим, що протягом свого існування мала як етапи піднесення, так і спаду, але ніколи не припинялася. Так, після поразки української революції 1917-21 рр. настав етап спаду активності українського визвольного руху, під час якого відбувся аналіз причин невдачі української збройної боротьби, а невдовзі розпочався черговий український визвольний ренесанс.
Початок 1920-х років є часом кризи, апатії та зневіри у можливість визволення України, адже ці роки несли в собі фатум поразки української визвольної боротьби 1917-20-х років. Це породило ідею безперспективності продовження визвольної боротьби серед багатьох українців, оскільки сили держав, що захопили українські землі, набагато перевищували український визвольний потенціал, крім того, міжнародні обставини були не на користь українському визвольному руху. Тому в цій ситуації провідні українські діячі, які не полишили ідеї боротьби за незалежність України, шукали, виношували і творили концепції і теорії продовження боротьби в нових умовах.
Першими, хто почав творити нові українські визвольні структури, переборюючи відчуття поразки, були старшини і вояки української армії. Вони в час загального приречення організаційно зорганізувалися для продовження боротьби за визволення України та почали нарощувати необхідні сили. Зокрема, вже у липні 1920 р. у Празі було створено Українську військову організацію (УВО) на чолі з колишнім командиром Січових Стрільців полковником Є.Коновальцем. На установчому засіданні УВО полковник Є. Коновалець "звернув увагу, - як зазначає історик П.Мірчук, - на конечність реалістичного розгляду ситуації, яка вимагає, щоб не лиш брати до уваги можливість, але приготовлятись до затяжного періоду на українських землях під польською і московською окупаціями"[156, С. 47].
Відповідно до зазначеного на українських землях, особливо тих, що перебували під контролем Польщі, активно почали утворюватися осередки новоствореної УВО. Одночасно з розбудовою структур організації викристалізовувалися її ідеологічні основи. Адже для успіху визвольної боротьби потрібен не тільки сам спротив ворожій окупації, а й усвідомлення того, за що має відбуватися боротьба. Крім цього революційний рух опору мусив мати виразне ідеологічно-політичне обличчя, щоб змогти підняти маси до боротьби.
На викристалізовування ідеології УВО, а згодом її спадкоємниці - Організації українських націоналістів (ОУН) та на створення нової концепції визволення в нових умовах великий вплив справила теоретична діяльність відомого громадського діяча Д.Донцова. Адже створена ним система поглядів давала відповіді на хвилюючі тодішнє покоління молоді запитання та вказувала шлях до майбутньої перемоги. Тому розроблювані і проповідувані Д.Донцовом ідеї націоналізму стали основою ідеології УВО та інших українських організацій, що згодом об'єдналися в ОУН.
Д.Донцов вважав, що лише ідеї українського націоналізму сприятимуть українському визвольному руху, бо всі інші, на його думку, не були тоді дієвими. За допомогою ідеології українського націоналізму він "прагнув вирвати нашу національну ідею з хаосу, в якім вона грозить згинути, очистити її від сміття й болота, дати їй яскравий виразний зміст, зробити з неї стяг, коло якого гуртувалася б ціла нація" [135, С. 142-143]. Тому набутком українського суспільства мав стати націоналізм як своєрідний засіб мобілізації нації, а не як засаднича ксенофобія.
З цих причин Д.Донцов почав розробляти ідеологію українського націоналізму на новому етапі існування української нації. Своє осмислення націоналізму він основував на ідеях попередніх теоретиків українського націоналізму. Своє осмислення націоналізму він основував на українських визвольних ідеях, зокрема ідеях Т.Шевченка та М.Міхновського. Ці особи безпосередньо спричинилися до політичного відродження української нації. Т.Шевченко у поетичній формі висловив основні свої ідеї щодо визволення України. Розвиваючи їх, М.Міхновський сформував політичні основи українського націоналізму. Д.Донцов, взявши гасло Т.Шевченка "в своїй хаті своя правда й сила, й воля" і М.Міхновського "одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від гір Карпатських аж по Кавказькі" та "Україна для українців" тощо, розвинув ідеологію українського націоналізму на рівні філософського його осмислення.
Для усвідомлення особливостей і умов формування засад етнонаціональної політики ОУН і УПА необхідно розкрити характерні риси українського націоналізму та його ідеології.
Поширення ідей націоналізму в 1920-х роках багато дослідників пов'язують з подіями, що мали місце в перші два десятиліття ХХ ст., особливо з подіями Української революції 1917-20-х років. Зокрема, в Енциклопедії українознавства так подані причини його утворення: "виникнення націоналізму було реакцією в українській духовності на події після Першої світової війни та визвольних змагань. Український націоналізм виник у 1920-х рр., спершу як духовний фермент молодого покоління, як протест на упадок державності та шукання нових доріг у повоєнній дійсності" [121, С. 1723]. Тобто націоналізм став для нового покоління українців рятівною ідеологією-дороговказом, що мала допомогти здобути незалежність Україні. У середовищі того покоління зросло розуміння слів М.Міхновського, що причиною поневоленого становища нації є "брак націоналізму" (тобто національної свідомості, самоповаги, власної гідності і гордості тощо) в українському суспільстві [252, С. 159].
До популярності українського націоналізму серед молоді спричинилася також боротьба з проявами комунізму в українському середовищі. Адже націоналізм був антитезою комунізму, а тому свої дії спрямовував на поборення останнього, ч