РОЗДІЛ II
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика клінічних спостережень.
Обстежено 83 пацієнта з важкою закритою черепно-мозковою травмою, що перебували на лікуванні в нейрореанімаційному центрі ДОК ТМО м.Донецька з 1996 по 2002 рік. Хворі були рандомізовані в 2 групи: ті, що вижили (43), і померлі (40) без урахування локалізації (БУЛ) ураження при травмі. Склад груп зіставний за тяжкістю травми, глибиною коматозного стану в момент надходження у відділення (3-7 балів за шкалою ком Глазго), за віком і статтю пацієнтів. Дослідження проводилися в 1-7у добу після травми. У кожній групі виділялися підгрупи пацієнтів із правобічною (ПЛ) (26) і лівобічною (ЛЛ) (22) локалізацією ураження і без чіткої асиметрії (БА) (35) травми. Контрольну групу склали 12 здорових випробуваних.
Групу тих, що вижили (табл. 2.1.1.) склали 43 (51,8% від сукупного числа досліджуваних) пацієнта у віці від 7 до 70 років (жінок - 15, чоловіків - 28).
Таблиця 2.1.1.
Розподіл досліджуваних пацієнтів у підгрупах з урахуванням локалізації ураження головного мозку.
ГрупиКількістьСтатьВікn%жіночачоловіча7-15 років16-60 років61-74 рокиКГ12100%57363БА (виж)1821,6%6122124ПЛ (виж)1315,7%58283ЛЛ (виж)1214,5%48165БУЛ (виж)4351,8%152852612БА (пом)1720,4%710287ПЛ (пом)1315,7%49-85ЛЛ (пом)1012,1%37154БУЛ (пом)4048,2%142632116
Підгрупи з урахуванням локалізації травми включали: без асиметрії ураження (БА) - 18 (21,6%) хворих (12 чоловіків і 6 жінок); із правобічною локалізацією (ПЛ) - 13 (15,7%) хворих (8 чоловіків і 5 жінок); з лівобічною локалізацією (ЛЛ) - 12 (14,5%) пацієнтів, (8 чоловіків і 4 жінки).
Групу померлих склали 40 (48,2%) хворих у віці від 7 до 70 років (чоловіків - 26, жінок - 14). До підгрупи з урахуванням локалізації ураження увійшли: без асиметрії травми - 17 (20,4%) хворих (7 жінок і 10 чоловіків); з ПЛ - 13 (15,7%) осіб (4 жінки, 9 чоловіків); з ЛЛ - 10 (12,1%) пацієнтів (3 жінки, 7 чоловіків).
40 хворих були прооперовані з приводу внутрішньочерепних гематом, а решті 43, з осередковими чи дифузними ушкодженнями мозку, проводили консервативне лікування.
Для пацієнтів, що надходили до нейрореанімаційного центру у стані термінальної коми, характерними були такі клінічні симптоми: виключення свідомості тривалістю від 6 годин до декількох діб, виражені розлади ритму і глибини дихання (патологічні типи дихання), що сполучалися з частково керованою артеріальною гіпертензією. Стан супроводжувався вираженою м'язовою атонією. Стовбурна неврологічна симптоматика домінувала над осередковими півкульовими симптомами. При надходженні в пацієнтів виявлялися парези погляду, двобічний мідріаз чи міоз, тонічний множинний ністагм, порушення ковтання, горметонія, патологічні стопні знаки (симптом Бабінського, Керніга). Півкульний синдром найчастіше виявлявся у вигляді зіничних і окорухових порушень, парезів кінцівок.
Слід зазначити, що всі пацієнти обох груп одержували інтенсивну терапію за протоколом, що включав заходи для: відновлення перфузії тканин (ліквідація гіповолемії, відновлення транскапілярного обміну за рахунок стабілізації гідродинамічного і підвищення онкотичного тиску в плазмі, відновлення кисневої ємності крові, нормалізації периферичного кровообігу за рахунок поліпшення реологічних властивостей крові); корекції порушень дихання й усунення гіпоксії (ШВЛ з мінімальною концентрацією кисню в дихальній суміші, що забезпечувала достатню сатурацію крові киснем); корекції порушень водно-електролітного і кислотно-основного стану; енергозабезпечення; профілактики коагуляційних порушень; профілактики "шокових органів".
Нами обстежено 12 добровольців (7 чоловіків і 5 жінок) віком від 7 до 70 років, які після проведеного обстеження визнані соматично і неврологічно здоровими і склали контрольну групу (КГ). Слід зазначити, що у контрольній групі всі добровольці були правші [31, 55].
2.2. Методи дослідження.
Для вирішення поставлених задач застосовувався широкий спектр досліджень, що дозволяє на різних рівнях виявити зміни функціонального стану ЦНС і гуморального статусу в пацієнтів з важкою ЧМТ різної локалізації. Серед застосовуваних методів можна виділити основні і допоміжні. Виходячи з поставлених задач і цілей роботи, за основні обрано методи нейрофізіологічних досліджень та імунологічний метод - реакція імунолейколізу (РІЛ) для визначення ступеня аутоімунного ураження головного мозку. До допоміжних методів, що дозволяють вивчити динаміку гуморального статусу при ЗЧМТ, можна віднести клініко-лабораторні дослідження активності тканинних ферментів, метаболітів і електролітного складу периферичної крові. Вибір основних і допоміжних методів обумовлений розумінням травматичної хвороби головного мозку з позицій вчення про стрес як системної реакції всього організму. Розвиток стресу супроводжується дрейфуючим каскадоподібним механізмом передачі директивної інформації від однієї функціональної системи організму до іншої, починаючи з ЦНС [34].
При плануванні досліджень було вироблено дослідницький алгоритм:
1) клінічна оцінка стану хворих з важкою ЗЧМТ;
2) визначення рівня порушень функцій ЦНС;
3) виявлення ступеня ушкодження нейронів;
4) вивчення особливостей гомеостазу з врахуванням основних адаптивних ефектів стрес-реакції гострого (1-7а доба) посттравматичного періоду;
5) статистичний аналіз отриманих результатів.
Для кожного з вузлів алгоритму були підібрані відповідні і доступні методи.
2.2.1. Клінічні методи оцінки функції центральної нервової системи.
Оцінка функціонального стану центральної нервової системи проводилася лікарями нейрореанімаційного центру разом з невропатологами шляхом клінічного неврологічного обстеження за схемою, запропонованою Тріумфовим О.В. [163].
Для оцінки клінічних форм розладу свідомості непродуктивного характеру застосовувалася класифікація, відповідно до якої виділялися т