РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА вугледобувних ПІДПРИЄМСТВАХ
2.1. Аналіз і стратегія інноваційної діяльності
Розробка стратегії в нинішніх умовах – справа дуже відповідальна, тонка і
складна.
Труднощі розробки й реалізації стратегій пояснюються необхідністю наявності
стратегічного мислення в людей, що займаються стратегічним управлінням.
Стратегічне мислення – це процес відображення управлінської філософії
керівництва в уявленнях, міркуваннях з метою орієнтації діяльності на потреби
споживачів; здійснення гнучкого регулювання і своєчасних змін в організації,
які спонукають домагатися конкурентних переваг, що в сукупності дозволяє
організаціям виживати і досягати своєї мети в довгостроковій перспективі.
Таке мислення дозволяє здійснювати стратегічне бачення, приймати стратегічні
рішення (на основі аналізу становища відповідного рівня), «бачити»
взаємозв'язки стратегії і політики й управляти ними.
Стратегічне мислення базується на розвинутих рефлексивних здібностях, навичках,
набутих емпірично (в управлінській практиці) чи на спеціальних заняттях.
Абстрактність, властива стратегії, стає на заваді її описування звичною мовою
людського спілкування. Логічне мислення людини, що розвивається останні сотні
років, не забезпечує повноти розуміння і послідовного рішення її проблем.
Стратегії об’єднують людей для досягнення спільної мети, використовуючи весь
арсенал засобів управління цією діяльністю (соціальні та психологічні
технології, методи й прийоми тощо), направляючи її на реалізацію стратегічної
мети [71, с. 44].
Посилення конкуренції, прискорення темпів технічного прогресу, значна зміна
кадрового складу викликає в керівників підприємств великий інтерес до нових
управлінських ідей і концепцій. Головною управлінською ідеєю, що заслуговує
особливої уваги менеджменту підприємств, є розробка і реалізація стратегії.
Стратегія – це функціональний засіб організації діяльності людей і розподілу
ресурсів, що дозволяє досягати стратегічних цілей; у стратегії виділяються
статична і динамічна складові; вона характеризується спрямованістю, набором
правил, взаємозв'язком її елементів з механізмом управління організацією і
системоутворюючими її чинниками; стратегія і тактика - взаємозалежні.
Крім вищенаведеного визначення поняття «стратегія», існує багато інших. І.
Бузько і С. Співак, наприклад, відзначають, що в сучасному менеджменті термін
«стратегія» визначається як план дій у конкретній ситуації, що залежить від
вчинків конкурента. Вивчення думки керівників планових служб великих
американських компаній показало, що під «стратегією» розуміють «визначення й
оцінку альтернативних шляхів досягнення вже обраних завдань і цілей та вибір
одного з цих варіантів для подальшої реалізації». Більш повне визначення цієї
категорії дає А. Чендлер у своїй книзі «Стратегія і структура»: «Стратегія – це
визначення основних довгострокових цілей і завдань підприємства, прийняття
курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для поставлених цілей»[28, с. 69 -
70].
Г.В. Козаченко, П.Е. Житний, С.В. Автономов, посилаючись на ряд авторів,
пишуть, що будь-яка стратегія являє собою всебічний план, призначений для того,
щоб забезпечити досягнення поставлених цілей шляхом координації дій для
досягнення цих цілей [66, с. 36].
К. Койн і С. Субраманьям дають, як вони вважають, нове визначення стратегії, з
приводу чого вони пишуть: звичайно стратегію визначали як інтегровану
сукупність дій, що ведуть до стійкої переваги перед конкурентами. Це визначення
як і раніше застосовне до структур традиційних галузей промисловості, які
характеризуються низьким ступенем невизначеності. Однак ми думаємо, що поза цим
обмеженим контекстом необхідно більш широке визначення, наприклад, у ситуаціях,
пов'язаних з високим ступенем невизначеності, стратегія, швидше за все, зажадає
здійснення не однієї інтегрованої сукупності дій; можливо, виникне необхідність
пророблення різноманітних варіантів, прийняття менш масштабних рішень і так
далі. Нове визначення звучить так – це деякий набір рішень, що направляють і
формують наступні дії компанії, що не так просто змінити після прийняття і які
справляють найбільший вплив на досягнення компанією своїх стратегічних цілей.
Говорячи конкретно, цей набір рішень включає вибір стратегічної позиції
компанії, визначення джерела чи джерел одержання переваг перед конкурентами,
розробку бізнес–концепції і створення систем збільшення вартості, пристосованих
до цілей компанії [67, с. 87]. З цим визначенням можна погодитися.
Досвід промислово розвинутих країн являє приклад того, як їхні підприємства
здійснюють інноваційну стратегію, збільшуючи обсяги виробництва, реалізації і
прибутку, підвищуючи продуктивність праці, прискорюючи оборотність вкладеного
капіталу, освоюючи й поставляючи на ринок якісно нові види продукції з метою
підвищення норми прибутку. Необхідність у постійному відновленні асортименту
продукції і технології її виготовлення змушує вводити наукові і проектні
розробки в систему діяльності підприємств, орієнтуючи їх на прискорення
інноваційних процесів. Так відбувається злиття науки, техніки і виробництва в
єдине ціле, що породжує новації і прискорює їх.
Так, вчасно затверджена інноваційна стратегія, сприяння діяльності в сфері
науки і техніки як органічної частини технологічного й інноваційного процесу,
надання першочерговості розвитку й удосконаленню технологій перетворили Японію
в одну з найбільш розвинутих країн світу [141, с. 52].
Здобувач визначає поняття категорії “стратегія інноваційної діяльності” в такий
спосіб: це невід'ємна частина економічної стратегії – це довгострокові,
найбільш принципові, важливі рішен
- Київ+380960830922