РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ІСНУЮЧОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ
СОЦІАЛЬНИМ ЗАХИСТОМ У ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ
2.1. Аналіз стану соціального захисту в Донецькій області
Система соціального захисту населення є критерієм і мірою цивілізованості ринкових відносин у країні. Соціальний захист і соціальні гарантії є умовою послідовного здійснення принципу соціальної справедливості.
Склад і механізм реалізації системи соціальних гарантій міняються під впливом цілого ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів. Реформування відносин власності, поява нових форм господарювання приводять до змін старого механізму соціально-економічного впливу на поведінку господарюючих суб'єктів для забезпечення соціальних гарантій інтересів певних груп населення. Соціальні гарантії повинні охоплювати всі сфери суспільного й особистого життя людини.
В умовах трансформаційної економіки в державі і в регіонах створюється новий механізм соціального захисту населення, що ґрунтується на відповідних соціально-економічних принципах. Перехід до ринкової економіки пускає в хід принципово нові фактори, що вимагають корінних змін у соціальному захисті населення. На рівні держави і регіонів це роздержавлення економіки, приватизація державної власності, зміни в механізмі ціноутворення, підвищення роздрібних цін, інфляція, структурна перебудова економіки. Механізм соціального захисту має будуватися на нових соціально-економічних принципах: регулюванні доходів працюючих за допомогою законодавчого встановлення мінімальної заробітної плати як обов'язкової бази в оплаті праці; захисті рівня життя населення за допомогою індексації заробітної плати; диференційованому підході до соціально-демографічних груп населення в залежності від їх соціального стану, віку, трудової здатності, складу родини; формуванні системи законодавчо закріплених соціально-економічних гарантій, наданих державою.
Політика соціального захисту населення Донецької області є важливою складовою економічної і бюджетної політики, спрямована на підвищення загального життєвого рівня громадян і на реальну матеріальну підтримку незахищених категорій населення, що не можуть самі себе підтримати (діти, пенсіонери, інваліди, малозабезпечені родини, безробітні). Основними пріоритетними напрямками її є:
вирішення проблем покращання умов та охорони праці, зниження профзахворюваності та виробничого травматизму;
вирішення проблем охорони здоров'я, зниження загального рівня захворюваності, смертності, збільшення тривалості життя;
оптимізація рівня і структури зайнятості населення;
реформування й упорядкування оплати праці як головного джерела доходів працездатного населення;
удосконалення системи адресної допомоги незахищеним верствам населення;
здійснення всеохоплюючої реформи соціального страхування і пенсійного забезпечення;
здійснення профілактичних заходів для захисту прав споживачів;
створення умов для інтелектуального, духовного і фізичного розвитку громадян.
Зміни в системі соціального захисту населення повинні здійснюватися тільки за умови проведення радикальних економічних реформ, наявності прямої зацікавленості застрахованих, роботодавців і держави у формуванні страхових коштів, організації ефективного контролю за витратою страхових сум.
Значним придбанням у процесі реформування системи соціального захисту є те, що управління усіма видами коштів здійснюється за принципами трипартизму, тобто уповноваженими представниками уряду, роботодавців і профспілок.
Формування цивілізованих принципів і форм побудови соціального захисту в Донецькій області ускладнюється її територіально-виробничою специфікою і труднощами, зв'язаними з реструктуризацією вугільної промисловості.
Реальними погрозами для соціального захисту населення є негативні процеси, що відбуваються з трудовим потенціалом області [114]:
звуження демографічної бази відтворення трудового потенціалу;
руйнівні тенденції у системі освіти і формуванні висококваліфікованої робочої сили;
знецінювання національної робочої сили;
відсутність умов для повноцінного відтворення робочої сили, наявність стійкої заборгованості з виплати заробітної плати;
недосконалість системи оплати праці, втрата мотивації до продуктивної праці;
зростання безробіття, наявність великої питомої ваги схованого безробіття;
зростання чисельності незайнятого працездатного населення в працездатному віці;
скорочення попиту на робочу силу, втрата професійних навичок;
підвищення демографічного і трудового навантаження на працюючих;
збільшення захворюваності і смертності осіб працездатного віку;
незадовільний стан охорони праці, підвищення ризику втрати здоров'я і життя працюючих на виробництві.
Чисельність населення Донецької області на 1 січня 2002 р. склала 4843 тис. осіб. Процес скорочення чисельності дещо прискорився: в 2000 р. кількість населення зменшилась на 38 тис. осіб, а в 2002 р. - на 61 тис. осіб [142] (табл. 2.1).
Основною причиною зменшення чисельності населення є перевищення числа померлих над кількістю народжених (природне скорочення населення), що досягло в 2000 р. 53,5 тис. чол. У 2002 р. загальне скорочення населення склало 60,3 тис. осіб, у тому числі за рахунок природного скорочення - 51 тис. осіб, за рахунок від'ємного сальдо міграції - 9,3 тис. осіб [142]. Зазначена тенденція спостерігається практично на всій території регіону. В 2002 р. у порівнянні з 1995 р. чисельність населення Донецької області знизилася на 7,8% (404 тис. чол.).
Таблиця 2.1. -
Динаміка чисельності населення Донецької області [142, 146]
ПоказникиРоки19951996199719981999200020012001 р. до
1995 р.Чисельність населення, тис. осіб51785105504449874932490248430,94Чисельність зайнятих у всіх сферах економічної діяльності, тис. осіб2480,72427,92314,62310,82197,32125,62078,30,84Чисельність зареєстрованих безробітних, осіб
у т. ч. жін