РОЗДІЛ II
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН У СФЕРІ САНІТАРІЇ І ГІГІЄНИ В УКРАЇНІ ДО ПОЧАТКУ ХІХ ст.
2.1. Норми звичаєвого права, що регламентували проведення санітарно-гігієнічних заходів
Розуміння необхідності санітарної чистоти кухонного та столового посуду, продуктів харчування, одягу, житла, проведення різних гігієнічних заходів здавна було у свідомості народу. Ці поняття були закріплені системою звичаїв, правил поведінки, що історично склалися, але вони ще не охоронялися державою, не забезпечувалися силою його примусу, а дотримувалися цих звичаїв і правил в силу традицій, в результаті багаторазового застосування. Згодом ці звичаї санкціонуються державою і набувають правового характеру.
Уже в літописах ХІ - ХШ ст. є вимоги щодо вживання їжі. Не можна вживати продукти, що знаходяться у стані розкладання, гнилі, бо вони небезпечні для здоров'я ("мрьтвечина", "завленина"). Це, на нашу думку, яскраво свідчить не про низьку, а навпаки, високу культуру харчування, що дозволяла відокремити "себе" від "інших", які їли "мрьтвечину и всякую нечистоту, хомяки і сусолы" [115, с.131]. Серед "інших", перш за все, були сусідні кочові народи. Нагадуємо, що францисканський монах Плано Карпіні (XIII ст.) залишив таку замальовку побутового життя татар: "Посуду они не моют, а если иногда и моют мясной похлебкой, то с мясом выливают в горшок. Так же они очищают горшки или ложки или другие сосуды, для этого назначенные... Платье свое они также не моют и не дают мыть... Они очень грязнят себе руки жиром от мяса, а когда поедят, то вытирают их о свои сапоги или о траву или о что-нибудь подобное; более благородные имеют... какие-то маленькие суконки, которыми они напоследок вытирают себе руки, когда поедят мяса" [182, с.148]. На Русі в той період їли за столом, накритим скатертиною, був посуд, ложки, обов'язково мили руки тощо. Із "Жития Феодосия" бачимо, що в Києво-Печерському монастирі були колодязі з доброякісною водою, а в приміщеннях вода зберігалася у котлах і цебрах. Інколи воду кип'ятили (охолоджений кип'яток називався "укроп"). У "Житии" докладно описані місця зберігання продовольчих запасів, ідеться про те, що посуд полоскають у воді та зберігають перекинутим вверх дном. Звичай спати в ліжку, користуватися акуратним одягом, як це випливає із періоду юнацького життя самого Феодосія, умиватися вранці та мити руки перед вживанням їжі уже в XI ст. було освячено традицією.
Зневажання Феодосієм на старості з аскетичних мотивів цієї звички здавалося його біографу явищем, що заперечувало загальноприйняті норми тодішнього життя: "И никто же его николи не виде на ребрах своих лежаща, ли воду изливающа на тело, разве токмо руце умывающа; а одежда его бе свита власяна, остра на теле, извьну же на неи ина свита и та вельми худа суще... о сем одежи худеи и нози несмысльно ругахуся ему, укарающе его" [49, с.345]. Особливо привертають увагу останні слова з наведеного уривка, що свідчать про реакцію оточуючих. А втім, ще у дитячі роки були помітні оточуючим особливості поведінки Феодосія: "Растый убо телом и душею влеком на любовь божию, и хожаще по все дьни в церковь божию. И послушаа божественных писаній с всяким вниманием. Ещё и к детям играючим не приближашася, якоже обычай есть юным, но и гнушашася игр их. Одежда же его бяше исплатана; о сем же многажды родительма его недящим облечится в одежду светлу и позвали быть як единь от обычных". (Києво-Печерський патерик. - С. 28).
Якщо Феодосій, ставши аскетом, ще за життя забажав, щоб поховали його не миючи і в повсякденному затрапезному убранні [49, с.389], то це зайвий раз підтверджує факт існування такої похоронної церемонії, що відбувалася в побуті прямо протилежно.
Традиція обмивання тіла покійника, убрання його в чистий одяг, сповивання, укладання в гроб, поливання маслами, ароматними рідинами за часів Феодосія уже закріпилася, зокрема серед вищих верств давньоруського суспільства.
Рукомийник ("рукомыя", "рукомоя", "горлиця", "умывальниця", "водолей", "гольк") [83] був одним із звичайних предметів домашнього обіходу, втім, як і рушник ("убруси", "убрусци").
Багато давніх народних звичаїв фактично були закріплені церквою і тому набули норм церковного права. Профілактичний, очищувальний і попереджувальний характер мали обряди "чистого" четверга. Найпоширенішим було очищення водою - умивання, обливання, купання в річці. Для українців найхарактернішим було останнє. Це необхідно було робити тим, у кого був на шкірі висип [317, с.93]. У Харківській губернії був звичай мити в "чистий" четвер голову, а також купати коней, щоб уберегти їх або вилікувати від сверблячки [169, с.88]. На четвер залишалася і підготовка до Великодня. Прибирали в хаті, все мили, чистили, і це органічно пов'язувалося з очищувальним характером обрядів цього дня. Недаремно ж він був названий у народі "чистим". Якщо у росіян звичай весняного обмивання більше був пов'язаний з "чистим" четвергом, то в українців він був характерним і для Великодня [281, с.114]. М.А.Максимович писав, що на другий день Великодня, вранці, парубки ходять по хатах, де є дівчата, і обливають водою тих, хто не встиг причепуритися до їхнього приходу [210, с.479]. У Закарпатській Україні цей звичай зберігся і в 40-х роках XX ст. Тут понеділок після Великодня так і називався - "полеваний понеділок". Вважалося, що обливання принесе здоров'я. У с. Приселок, наприклад, говорили, що люди обливаються, щоб бути здоровими, як вода ("аби здорові були, як вода") [113, с.239]. Згодом обливання і купання цього дня стали забавою.
Купання як складова обряду супроводжувала святкування Івана Купала. Існувало таке повір'я, що цього дня на світанку купається сонце, тому воді приписували особливу силу. На Україні молодь купалася під час гуляння. Інколи це робили до запалення вогнища, смерком, або перед тим, як плигати через вогонь, причому пірнали з головою тільки один раз [169, с.156]. Але, уже в другій половині XIX ст. святкування Купали, як і багатьох інших свят, втрачає своє обрядове значення, перетв