РОЗДІЛ 2
ОБҐРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ МАЛИХ МІСТ У КОНТЕКСТІ РИНКОВИХ РЕФОРМ
2.1. Вибір стратегії розвитку малих міст
Стратегії розвитку міста, на наш погляд, необхідно розглядати з двох сторін: з точки зору розвитку самого міста - об'єкта діяльності, та з точки зору городянина, який виступає одночасно і суб'єктом, і об'єктом діяльності. Створення стратегії є програмним етапом переходу українських міст від радянської моделі, у рамках якої місто було системою життєзабезпечення промислових підприємств, розташованих на його території, до моделі відкритого суспільства, у якій місто є системою забезпечення життя та самореалізації його жителів. Поки що більшості нинішніх міських концепцій і програм розвитку з питань стабілізації, виходу з кризи, переходу до ринкової економіки бракує орієнтації на людину. Людина з її здібностями і потребами, умовами життя та діяльності, нереалізованим творчим потенціалом, як і раніше, у зруйнованій тоталітарній системі, так й у віджилій централізованій адміністративно-командній економіці, не стала ще центром усіх ідей, концептуальних споруд, методологій, програм практичних дій. У сучасній Україні слід іще розв'язати ряд кардинальних завдань, пов'язаних із повною переорієнтацією економічної політики на людину.
Проблеми розвитку міст стояли перед місцевими органами влади постійно, однак вирішувалися вони в основному способом бюджетного планування, за яким планові рішення розроблялися як елементи обґрунтування бюджету міста. Адміністративно-командна система управління, що існувала багато десятиліть в Україні, базувалася на директивному плануванні і жорсткому контролі за розподілом ресурсів, більше обмежувала можливості місцевої влади в ефективному використанні потенціалу міста. Ступінь свободи регіональних та місцевих інститутів обмежувалася обов'язковістю виконання "центральних" програм. Це слугувало також критерієм оцінки ефективності діяльності місцевих органів влади.
З кінця 80-х років у країні під впливом умов функціонування та механізму управління економікою, що змінювалися, відбувалося руйнування системи жорсткого директивного планування, що призвело до дезорганізації як в економіці країни, так і в міському господарстві. З проведенням приватизації місцеві влади втрачали важелі прямого адміністративного управління економікою, відмовлялися від директивних планів соціально-економічного розвитку на користь ринкових механізмів.
У той же час світова економічна наука постійно здійснювала пошук нової парадигми планології та державного регулювання економіки. Світовий досвід підтверджує неминучість і необхідність поєднання ринкових механізмів з державним плановим регулюванням. Така тенденція носить об'єктивний характер, тому що сам механізм ринкової рівноваги попиту та пропозиції не дозволяє забезпечити ефективного вирішення проблем комплексного територіального розвитку. Міста економічно розвинутих країн Європи та США з початку 70-х років почали усвідомлювати важливість певного впливу на ринкові процеси у місцевій економіці, що викликало інтерес до стратегічного ринкового управління як засобу об'єднання зусиль приватного і державного секторів у досягненні певних цілей розвитку міста.
Вітчизняна практика трансформаційного періоду зустрічається з певними труднощами різного плану. По-перше, на рівні міст та регіонів у функціонуванні інститутів, діяльність яких пов'язана із формуванням та реалізацією соціально-економічної політики, присутні залишкові, притаманні детермінованій економіці, уявлення про винятковість і достатність регіональної політики держави. Внаслідок, не зжиті безініціативність, коли міська або регіональна влада лише транслює економічну політику верхнього рівня. По- друге, на нижньому рівні повністю відсутні кадри, здатні професійно оцінювати соціально-економічні наслідки (як у нетривалій, так і у стратегічній перспективі) тих чи інших рішень у галузі економічної політики. По-третє, відсутня узгодженість діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади і місцевого самоврядування у сфері державного стимулювання розвитку регіонів та виконанні регіональних стратегій розвитку.
На сучасному етапі місцеві влади багатьох українських міст, в основному, вирішують поточні проблеми функціонування міста. Разом з тим, на наш погляд, міська адміністрація повинна не тільки оперативно вирішувати невідкладні проблеми (забезпечення населення товарами першої необхідності, комунальними послугами, підтримка малозабезпечених сімей, мобілізація нових джерел покриття дефіциту місцевого бюджету), але і здійснювати основну свою функцію - управління соціально-економічним розвитком підвідомчої території. Для цього, вважаємо, необхідно розробити стратегію розвитку міста і мати конкретні програми дій на найближчу перспективу, що дають можливість владним структурам координувати роботу всіх органів та суб'єктів, зацікавлених у розвитку міста, і забезпечують цілеспрямованість такого розвитку.
Управління розвитком може здійснюватися шляхом використання широкого спектру різноманітних стратегій, програм, конкретних дій і одноразових управлінських рішень, за допомогою яких місцева адміністрація прагне стимулювати розвиток економіки міста, створювати нові робочі місця, збільшувати податкову базу, розширювати можливості для видів економічної активності, де зацікавлене місцеве співтовариство.
Не применшуючи значення першої із означених функцій місцевої адміністрації (функції обслуговування), можна упевнено сказати, що функція соціально-економічного розвитку стає більш вагомою. Особливого значення вона набуває у перехідний період, коли до традиційних питань економічного розвитку приєднуються питання формування і розвитку ринкової інфраструктури та подолання кризових явищ, що супроводжують перехід економіки з одного стану в інший.
У цьому зв'язку цікава думка А.Гапоненка, який відзначає, що "целенаправленные действия местной администрации по экономическому развитию города (района) - это не второстепенные функции, осущест
- Київ+380960830922