РОЗДІЛ 2
РОЗРОБКА КОНЦЕПЦІЇ АВТОНОМНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ (1920 - 1925 рр.).
Інтерес до історії зародився у О.П.Оглоблина ще у гімназійні роки. Формування майбутнього історика розпочалося у ІІІ Київській чоловічій гімназії, де він навчався з 1908 по 1917 рр. (у 1915-1916 навчальному році у зв'язку з евакуацією гімназії до Воронежа тимчасово навчався у IV Київській чоловічій гімназії). У зародженні любові до історії відіграли роль як природні здібності юнака, так і його наставники. Серед них, перш за все, слід відзначити вчителя історії В.Г.Ляскоронського. Саме його, учня В.Антоновича, згадував О.П.Оглоблин серед своїх гімназійних учителів у написаній на еміграції науковій автобіографії [171, с.21]. Як з'ясував І.Верба, великий вплив на майбутнього вченого справив і керівник історичного гуртка у гімназії, всебічно обдарований викладач М.К.Харитонов. О.П.Оглоблин був помічником М.К.Харитонова, під його керівництвом він підготував першу свою розвідку "Андрей Боголюбский и его политические идеалы (исторический этюд)" [24, с.50-51]. Інтерес юнака до історії посилило знайомство з батьком його гімназійного приятеля - професором С.Т.Голубєвим - істориком української церкви [24, с.53].
З 1917 по 1919 рр. О.П.Оглоблин продовжив навчання на історико-філологічному факультеті університету Св. Володимира (через війну університетський курс був скорочений до 6 семестрів). Саме тут відбулося залучення молодого історика до наукової діяльності, яка стала сенсом усього його життя. На еміграції, визначаючи джерела формування свого наукового світогляду, він писав: "Інтерес до української історіографії, "як рідної мені науки, моєї науки, чимраз далі зростав під впливом праць Д.Бантиш-Каменського, В.Антоновича, О.Лазаревського, М.Василенка, М.Довнар-Запольського [175, с.26-27]. Вирішальне значення для визначення кола творчих зацікавлень історика, озброєння його науковим інструментарієм мав професор університету М.В.Довнар-Запольський та його послідовники, перш за все приват-доцент університету П.П.Смирнов. Під їхнім керівництвом, як писав О.П.Оглоблин у своїй науковій автобіографії, він студіював історію, робив перші кроки в опануванні наукою [171, с.26]. Усе це дає підстави стверджувати, що свою творчу працю О.П.Оглоблин розпочинав у київській школі істориків М.В.Довнар-Запольського. Продовживши традиції школи українських істориків В.Б.Антоновича, вона базувалася на ґрунтовному документалізмі, сповідувала опору на позитивне знання. Її представники підкреслювали вплив економічних чинників на історію і приділяли економічним проблемам історичного розвитку значну увагу. Саме під безпосереднім впливом школи М.В.Довнар-Запольського відбувалося закладання підмурку історико-економічних зацікавлень О.П.Оглоблина.
Пізніше, аналізуючи наукові засади своєї творчості, історик наголошував на тому глибокому впливі, який справила наукова школа В.Б.Антоновича на формування методології його історичних досліджень. За словами дослідника, "Антонович - родоначальник новітньої української історіографії, творець нової історичної школи ...Це була так звана "Київська школа", від якої пішла вся новітня українська історіографія" [172, с.108]. З В.Б.Антоновичем він пов'язував і зародження в українській історичній науці інтересу до історії українського господарства, який виявився, хоч і по-різному, у київській школі М.Довнар-Запольського, львівській школі М.Грушевського, харківській школі Д.Багалія. Збереження генетичного зв'язку зі школою В.Б.Антоновича підкреслював О.П.Оглоблин, коли писав, що "ми (Слабченко, я й низка інших істориків) мовляв, "внуки" Антоновича... Бо й соціально-економічна тематика його, і метода монографічних досліджень, і інтерес до локальних питань, і архівно-археографічна база дослідів, і соборницький масштаб діяльності - усе це було зрозуміле й близьке для нас у 1920-х рр." [172, с.116].
Отже, основним джерелом формування наукового світогляду дослідника стала українська ліберальна позитивістська історіографія дожовтневого періоду. Він вистояв під натиском великодержавного напрямку, що панував у той час у русофільському університеті Св.Володимира. З 1917-1918 рр. юнак усе активніше усвідомлював себе діячем-патріотом, привертався до національної справи [24, с.53; 29, с.543].
З 1920-го р. О.П.Оглоблин починає активну викладацьку діяльність у вищих навчальних закладах м. Києва (Київський робітничо-селянський університет, Вищі політичні курси Правобережної України при ЦК КП(б)У, Київський археологічний інститут). 27 березня 1921 р. він став викладачем Вищого інституту народної освіти ім. М.П.Драгоманова (ВІНО), утвореного у 1920 р. на базі реорганізованого Київського університету. З цим навчальним закладом історик пов'язав майже 20 наступних років свого життя. Його педагогічна діяльність у стінах ВІНО успішно поєднувалася з організаційно-управлінською. Це - і деканство на основному курсі, і головування в комісії по виробленню нового статуту університету, у факультетській предметній комісії, в історичному циклі ВІНО, завідування історичним кабінетом ім. Лазаревського, Бібліотечною комісією ВІНО. У квітні 1922 р. О.П.Оглоблина обрали професором кафедри історії України, яку він і очолив. На цих посадах він дбав про нормальне функціонування наукового й педагогічного процесу, впровадження нових навчальних планів, українізацію навчального закладу.
Поряд з організаційно-управлінською та викладацькою молодий енергійний історик розгортає активну творчо-наукову діяльність. Якщо у попередні роки у царині історії України він цікавився переважно історією української церкви, виявляв інтерес до генеалогії, то на початку 1920-х рр. основна увага була зосереджена ним на вивченні історії українського господарського розвитку. Така спрямованість наукового пошуку молодого вченого зумовлювалася тогочасною історіографічною ситуацією в Україні. Швидкоплинне українське державотворення, процеси українізації, державно-правовий статус України у складі СРСР за договором 19