РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ
СВІДОМОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
2.1. Ментальність та національний характер: характеристика крізь призму історичної пам'яті
Оскільки один з наукових напрямів, розглянутий у першому розділі, досліджує політичну свідомості скрізь призму національної ментальності, яка формується в історичному контексті, вважаємо за доцільне використати окреслену методику, оскільки великі шари історичної реальності лежать в політичній свідомості сьогодення, формування якої накладається на ментальність, національний характер та психологічні стереотипи.
Таран В.О. зазначає у цьому контексті: "...Згідно з цією традицією послідовно утверджується думка, що специфічні риси психологічного складу, ментальності того чи іншого народу через відповідні ідеологічні пріоритети суттєво впливають на особливості вибору шляху його власного розвитку, його історичну долю" [191, с.93].
Акцентування уваги на проблемі взаємозв'язку та взаємозумовленості ментальності (менталітету) і політичної свідомості сучасного українського суспільства має свої специфічні причини.
По-перше, воно пов'язане з поширенням у сучасній науковій літературі інтересу до феномену ментальності і неоднаковою оцінкою природи і ролі в соціальних процесах, а це в контексті названої проблеми потребує додаткового осмислення ментальності як категорії, що має безпосередньо практичне значення в умовах перехідного суспільства, суспільства, що трансформується.
По-друге, воно зумовлюється і деякими загальними особливостями сучасного етапу суспільного розвитку, для якого характерна актуалізація етно-національного чинника з різноманітними його проявами, що, зокрема, на соціально-психологічному рівні виявилося у пробудженні інтересу до національної свідомості та самосвідомості, національного характеру, національної психіки і т. ін. Такий стан проблеми викликає потребу в більш ретельному аналізі специфічності взаємозв'язку ідеології, масової політичної свідомості і ментальності як соціально-психологічного феномену, пов'язаного з функціонуванням та активізацією етно-національних спільностей, які в нинішніх умовах стають одними з основних суб'єктів ідеологічних відносин.
По-третє, не менш важливим у привертанні уваги до ментальності (менталітету) як чининка впливу на певні аспекти соціального життя став і об'єктивний факт нагальної потреби у виході за межі власне раціонального підходу під час вивчення різних суспільних явищ, у тому числі й політичної свідомості. Тому цілком правильним є тезис про прямий зв'язок поширеного останнім часом інтересу до ментальності з бажанням суспільства вивести на поверхню свідомості почуття і уявлення, сховані у глибинах колективної пам'яті.
По-четверте, особливого значення інтерес до феномену ментальності (менталітету) набуває у зв'язку з тенденцією до підвищення в суспільних процесах ролі людини, її особистісних рис, внутрішнього світу. В методологічному плані він допомагає звільнитися від стереотипів вульгарного марксизму, абстрактних й безособистісних схем економічного детермінізму, в якому губиться людина з її проблемами і внутрішнім життям, від абсолютизації класового підходу під час аналізу будь-яких соціальних явищ.
Поняття "ментальність" близьке за значенням до поняття "менталітет". Визначити їх досить складно, оскільки ця проблема для вітчизняної науки залишається недостатньо розробленою, принаймні сучасної теорії менталітету (ментальності) в нас поки що не існує. Тому і менталітет, і ментальність часто використовуються як взаємозамінні поняття, хоча зрозуміло, що вони мають свої специфічні особливості. Менталітет зазвичай трактується як сформована система елементів духовного життя і світосприймання, яка зумовлює відповідні стереотипи поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних спільностей (груп), індивідів, що включає сукупність ціннісних, символічних, свідомих чи підсвідомих відчуттів, уявлень, настроїв, поглядів, світобачення, які визначають здатність спільностей та індивідів відповідно сприймати чи діяти [184, с.232].
Менталітет - це характеристика спільності людей (етнічної, політичної, територіальної), яка розкриває специфіку мислення, спілкування та поведінки людей у конкретному політичному, економічному і культурному просторі. Якщо змінюється політичний, економічний та культурний простір, при тому корінним чином, то повинен змінюватися (на краще чи гірше) менталітет народу [110, с.200].
Зважаючи на викладене вище, менталітет має не тільки етнічну "обгортку", він є характеристикою будь-якої спільності людей. Дійсно, з цим можна погодитися: етнічні форми менталітету не єдині: він проявляється і в суто регіональних формах спільностей людей; і у формах специфічних історичних епох, наявних стійких елементах соціальної структури суспільства, притаманних соціодемографічним групам; і в професійних та певних групах населення. Проте етнічний менталітет залишається найбільш стійкою формою духовного життя, культури, що формується саме на етнічному рівні функціонування людських спільностей, визначає їх характер, надає специфічності ставленню й оцінкам щодо природних та соціальних явищ, а також масовим діям того чи іншого етносу.
Тільки етнокультурна природу менталітету надає йому глибокої генетичної основи і робить явищем стабільним, стійким, тривалим. Очевидно, що будучи зумовленим природними факторами та конкретно-історичними особливостями суспільного розвитку і маючи специфічне ставлення до всієї сфери духовного життя, менталітет створює відносно стійку етнокультурну основу для формування різних духовних явищ, у тому числі ідеологій [191, с.97].
Крім того в менталітеті співіснують і переплетені воєдино феномени раціонального й ірраціонального. Тому він знаходиться, на думку деяких дослідників між двома формами знання: раціональним і релігійним [5, с.24].
Однак досі не з'ясованим залишається питання стосовно особливостей поняття "ментальність", природа якої ще більшою мірою відповідає сфері ірраціонального.
У поширеному в науков
- Київ+380960830922