РОЗДІЛ 2
ІДЕЙНО-СВІТОГЛЯДНІ ПРИНЦИПИ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ДІЯЛЬНОСТІ НЕФОРМАЛЬНИХ МОЛОДІЖНИХ ОБ'ЄДНАНЬ
У 1953-1985 РОКАХ
2.1. Особливості функціонування політизованих молодіжних об'єднань у 1953 - першій половині 1970-х років
Система громадських об'єднань, що функціонувала в країні на середину 1950-х років, склалася ще за 1920-х - 1930-х років. За цей період у політичній структурі радянського суспільства були ліквідовані всі небільшовицькі громадські організації, а ті, які залишилися, фактично злилися з державними органами або перетворилися на слухняний елемент командно-адміністративної системи. Не дивлячись на те, що право громадян об'єднуватися в громадські організації забезпечувалося статтею 126 Конституції СРСР 1936 року, був відсутній механізм створення незалежних від держави об'єднань. Документами, які забезпечували оформлення громадської ініціативи в Україні, були Інструкція Секретаріату Президії ВУЦВК від 16 липня 1932 року "Як реєструвати статути товариств і спілок, що не мають на меті добувати зиск, та наглядати за їх діяльністю" [208] і Постанова ВУЦВК і РНК УРСР від 20 лютого 1933 року "Про органи, які провадять реєстрацію статутів товариств і спілок, що діють не для зиску" [209]. Вони передбачали виключно санкціонуючий порядок утворення об'єднань і суворий нагляд за їх діяльністю.
Відсутність необхідної правової бази для створення незалежних від держави громадських структур у поєднанні з жорстким тоталітарним сталінським режимом, що панував до 1953 року, виключали можливість створення молоддю неформальних об'єднань. Хоча поодинокі випадки подібної ініціативи все ж мали місце. Наприклад, за свідченням дослідника молодіжного руху В. А. Головенька, протягом 1947-1953 років у різних регіонах України була створена низка молодіжних об'єднань, переважно антирадянських [94, с. 82-83].
Ситуація змінилася після смерті Й. Сталіна, коли в країні відбулися суспільно-політичні зміни, які призвели до зникнення ознак класичного тоталітаризму. З розвитком процесів десталінізації та лібералізації режиму припинилися ідеологічні кампанії проти інтелігенції, уповільнився процес русифікації, розпочалася реабілітація жертв сталінських репресій. В Україні починався національний ренесанс, підвищувався інтерес до української мови, історії і культури, відроджувався національно-визвольний рух. Збільшення ролі засобів масової комунікації компенсувало нестачу інформації про життя в Україні та за її межами. Вищезгадані фактори сприяли оздоровленню політичної і морально-психологічної атмосфери у суспільстві та підвищенню громадської активності населення.
Однак зміни не торкнулися системи громадських об'єднань: профспілки, комсомол, творчі спілки залишилися придатками державних структур, до того ж вкрай заідеологізованими. Неможливість реалізації зростаючого суспільно-політичного потенціалу громадян в офіційних організаціях і певне пом'якшення режиму сприяли створенню неформальних об'єднань. Ініціатором створення значної кількості неформальних суспільних і суспільно-політичних об'єднань у 1953 - 1970-х роках стала молодь.
Для проведення комплексного аналізу суспільно-політичної діяльності неформальних молодіжних утворень у цей період буде доцільно окремо розглянути політизовані (суспільно-політичні) й неполітизовані (суспільні) об'єднання. Це обумовлено відмінностями в характері їхньої діяльності, організаційній структурі та взаємодії з владними і політичними інституціями.
Політизовані неформальні об'єднання спрямовували свою діяльність на досягнення певних політичних цілей. Це здебільшого були опозиційні до існуючого ладу структури, які стояли на різних ідейно-світоглядних позиціях. Лише за 1954-1959 рр. в республіці було створено 46 таких груп за участю 245 осіб, переважну більшість яких становила молодь [163, арк. 251].
Створення молоддю неофіційних об'єднань було обумовлене низкою чинників у різних сферах суспільного життя. У політичній - відсутність справжнього народовладдя, політичний монополізм КПРС, обмеження самостійності громадських організацій, недостатній рівень гласності та інформованості суспільства, поступова девальвація ідеалів, які проголошувалися соціалістичними, спрощений підхід до національного питання. У соціально-економічній - незадоволення молоді трудовою діяльністю і результатами праці, невирішеність матеріальних, житлових проблем і проблем у сфері охорони здоров'я. У духовній сфері - встановлення ідеологічного диктату, який деформував духовний розвиток суспільства, та русифікація.
Потрібно зазначити, що значний вплив на мотивації молоді створювати неформальні об'єднання мала інформація, яку надавали закордонні радіостанції. Хоча їх прослуховування заборонялося в СРСР, але було досить розповсюдженим явищем. У 1957 році існувало 92 такі радіостанції, мовлення яких було поширене на території України [168, арк. 17]. Вони намагалися надати альтернативне радянським засобам масової інформації трактування суспільно-політичних процесів у країні, оприлюднювали замовчувані факти.
Починаючи з середини 1950-х рр., переважно на Західній Україні виникали молодіжні підпільні групи, які були тісно пов'язані з попереднім періодом визвольної збройної боротьби ОУН-УПА. Це були так звані перехідні групи, які мали наступні характеристики:
* організовувались за принципом старого підпілля і часто поширювали стару літературу часів ОУН-УПА;
* намагалися вести боротьбу з урахуванням нових тенденцій у суспільному житті;
* орієнтувалися на збройний шлях боротьби [319, с. 4].
Суттєвим чинником створення молоддю підпільних об'єднань був той факт, що молодь західних областей України знаходилася під більшим впливом національно-визвольних ідей, порівняно із молодими людьми інших регіонів. Творцями перехідних груп були переважно молоді люди, "цілком виховані й сформовані на традиції ОУН-УПА". Як вважає В. Мороз, вони усвідомили, що кероване з одного центру підпілля припинилося, і переконалися в необхідності заснування нових підпільних