РОЗДІЛ 2.
ПРАКТИКА ВЗАЄМОДІЇ СУБ'ЄКТІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В СУЧАСНИХ ДЕМОКРАТИЧНИХ ДЕРЖАВАХ
2.1. Характеристика і принципи побудови моделей соціальної політики
Багаті традиції захисту соціальних прав є найважливішою складовою соціальної моделі, що склалася в Європі. У період розвитку європейського співтовариства введення соціальних прав сприймалося в тісній взаємодії з питаннями громадянства і прогресу. Державна влада погодилася визнати потреби кожного громадянина в мінімальному наборі прав (з обліком його матеріального становища), оскільки його добробут залежав винятково від здатності забезпечувати своє існування чи від добродійності. Метою соціальних програм було не тільки підвищення добробуту громадян, але і формування політичного співтовариства, відчуття приналежності до визначеної групи людей. Таким чином, поступальний розвиток соціальних прав став частиною процесу побудови держави-нації.
Як відомо, в основі соціальних прав у Європі лежать дві основні концепції. Перша з них - національна - визначалася і підтримувалася завдяки розвитку держави загального добробуту: за кейнсіанською моделлю на Заході і за моделлю централізованої адміністративно-командної держави в Центральній і Східній Європі. У незалежності від того, були соціально-економічні права передбачені конституцією чи випливали з визначених законодавчих норм, основний їх набір був запроваджений перед Другою світовою війною і після її для того, що вплинути на розподіл владних повноважень, участь громадян у суспільному житті, їхні доходи і можливості самореалізації. Реалізація соціально-економічних прав у європейських країнах часто є підсумком здійснення ряду взаємозалежних заходів. Незважаючи на істотні розходження в різних країнах, ці заходи, як правило, впроваджуються на трьох рівнях. У першу чергу, соціальні права реалізуються через ряд програм у сфері соціального забезпечення й оподатковування, метою яких є гарантування і перерозподіл доходів, а також боротьба з бідністю. Основою цих програм є мінімальний гарантований прибуток, пенсії, виплати на родину, допомога по безробіттю і догляду за дітьми, що фінансуються частково роботодавцями, громадянами, що працюють і державними органами.
На іншому рівні національної структури соціальних прав - мережа соціальних служб, які надають послуги, в основному у сфері охорони здоров'я і освіти, житловому секторі. Хоча в більшості європейських країн також надається ряд соціальних послуг, спрямованих на поліпшення якості життя. Раніш за допомогою цих служб здійснювався державний контроль за наданням основних соціальних послуг. Однак в останні десятиліття змінилися принципи їхнього фінансування й організації, відбулося розмивання між державним і приватним секторами. І нарешті, третій, найважливіший рівень забезпечення соціальних прав - це регламентація ринку праці, завдяки якій визнається і захищається ряд прав у сфері зайнятості. Заходи в цій сфері реалізуються в двох напрямках: здійснення контролю за умовами праці і зайнятості і стимулювання активних дій громадян на ринку праці.
Інша базова концепція соціальних прав відноситься до міжнародного рівня, де низкою норм і правових інструментів, зокрема резолюціями і рекомендаціями Ради Європи, Організації Об'єднаних Націй і, з недавнього часу, Європейського Союзу (ЄС), установлюються міжнародні стандарти і процедури реалізації соціальних прав і досягається соціальна згуртованість. Значну роль у стимулюванні соціального розвитку і роботи, спрямованої на досягнення сприятливого політичного, економічного і соціального клімату, грає Рада Європи, яка надає соціальним правам пріоритетне значення у своїй діяльності.
Так, наприклад, дослідження соціальної політики, яке проведене лейбористами Великобританії [75, c. 44-63], показало, що в цілому їхні соціальні досягнення, особливо в сфері державних соціальних послуг, виявилися дуже скромними, і не випадково саме їхня політика в даній сфері і, насамперед, в області охорони здоров'я, піддавалася найбільш сильній критиці.
Однак, сказане не означає, що лейбористи тут нічого чи майже нічого не зробили. В цілому, можна сказати, що соціально-економічна політика лейбористів, які прийшли до влади в 1997 р., з однієї сторони стала проблематичною і по ряду напрямків продовжує курс попередників, з іншого боку - відображає широко розрекламовані прем'єр-міністром Т. Блеєром і його соратниками принципи нового лейборизму: сполучення соціальних цінностей старого лейборизму з розвитком ринкової економіки. На думку його кабінету, "старий лейборизм" проголошував своєю метою забезпечення рівності доходів, "новий" - рівність можливостей: усе більше британців повинні вливатися в середній клас. Суть соціальної реформи полягає в тому, щоб все менше державних коштів йшло на соціальну допомогу й все більше на освіту, професійне навчання, особливо молоді, створення нових робочих місць. Істотне місце в діяльності лейбористів займає створення стимулів до праці. Зміни відбулися у відносинах між урядом і профспілками. Керівництво тред-юніонів тепер запрошують до участі в консультаціях з соціально-економічних питаннь; скасовані деякі антипрофспілкові закони консерваторів. Разом з тим, уряд побоюється, що посилення профспілок може погіршити ситуацію на ринку робочої сили, збільшити витрати виробництва і, тим самим, послабити позиції країни на світовому ринку [76].
У 80-90-і роки механізм управління господарством зазнав істотних змін. І консервативні і лейбористські уряди активно впроваджували ринкові початки в діяльності державного сектору, здійснювали приватизацію суспільних робіт і послуг, розширювали участь приватного сектора в рішенні соціальних проблем.
Прийшовши до влади з наміром перетворити державу добробуту в "державу соціальних інвестицій" [77, c. 44-45], лейбористи висунули ряд ініціатив, спрямованих на те, щоб, якщо не реалізувати принцип "навчання протягом усього життя", то хоча б покласти початок його реалізації, а також поліпшити систему професійної підготовки молоді.
З ме
- Київ+380960830922