Розділ 2
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ - КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ ОСЕРЕДОК XVIII ст.
2.1. Заснування Чернігівського колегіуму
Заснування та становлення Чернігівського колегіуму відбувалося в умовах піднесення, яке переживала українська культура після тривалої Руїни.
Період стабілізації козацької держави, що розпочався за часів гетьманування І..Самойловича (1672-1687 рр.), а свого апогею досягнув за гетьмана І.Мазепи (1687-1709 рр.), супроводжувався значним підйомом у всіх сферах матеріальної та духовної культури. Державна політика гетьмана І.Мазепи була направлена на підтримку освіти, книгодрукування, церковного будівництва, різних галузей мистецтва. Відбудова зруйнованих міст та сіл, заснування нових, зміцнення позицій православної церкви, велике церковне будівництво сприяли значному поширенню мережі початкових шкіл у регіоні, що традиційно існували при церквах та монастирях.
На розвиток освіти значний вплив мала діяльність провідних братських шкіл і, особливо, Києво-Могилянської академії, випускники яких проводили велику просвітницьку роботу серед широких верств населення. Усе це створювало необхідні передумови для заснування в регіоні навчального закладу вищого типу. Його створення саме в Чернігові було не випадковим. Чернігів був визначним центром стародавньої Чернігово-Сіверської землі. З другої половини XVII ст. тут утвердилися багаті та впливові роди козацьких старшин, такі як Лизогуби, Дуніни-Борковські, Полуботки, котрі відбудували місто, відновили його старовинні храми.
Підйому та розквіту Чернігова особливо сприяла діяльність визначного церковного і культурного діяча, впливового політика, чернігівського і новгород-сіверського архієпископа Лазаря Барановича (1616-1693 рр.). Постать одного з найбільших авторитетних ієрархів другої половини XVII ст., "останнього видатного мецената і плідного письменника Лазаря Барановича", - як зазначав Д.Антонович [70, c.121], привертала увагу багатьох дослідників, проте як у його біографії, так і в багатогранній діяльності є ще чимало "білих плям", недостатньо вивчена також літературна спадщина.
До нашого часу залишається відкритим питання про дату і місце народження, соціальне походження Л.Барановича [129, 174, 178, 199, 200, 188]. Л.Баранович отримав добру освіту, навчаючись у колегіумі м. Каліша, в Києво-Могилянському колегіумі, Віленській академії. Є свідчення про те, що його разом з І.Гізелем та іншими юнаками відправив на навчання за кордон сам митрополит П.Могила ?159, c.96 ?.
Л.Баранович пройшов шлях від викладача нижчих класів до професора філософії та ректора Києво-Могилянського колегіуму. Він очолював навчальний заклад у 1650-52 рр., в тяжкі часи, коли багато студентів під час Національно-Визвольної війни українського народу на чолі з Богданом Хмельницьким вступили до війська, а колегіум згодом був розорений, а потому Л.Баранович був ігуменом Кирилівського, Куп'ятницького, Дятлівського монастирів. У березні 1657 р. за підтримки Б.Хмельницького та київського митрополита С.Косова висвячений на чернігівського єпископа в Яссах сочавським митрополитом Гедеоном. Проте, своєю резиденцією він обрав м.Новгород-Сіверський, а не Чернігів, де жив його попередник єпископ Зосима (помер у 1659 р.).
Обійнявши посаду церковного архієрея найбільшої в Гетьманщині єпархії, Л.Баранович розгорнув активну політичну та культурно-просвітницьку діяльність, став найвпливовішим владикою. З 1657 по 1685 рр. він майже 20 років з перервами був місцеблюстителем київської митрополії, брав безпосередню участь у виборах гетьманів, займався багатьма проблемами внутрішньої і зовнішньої політики. Л.Баранович претендував на провідну роль серед українських ієрархів.
Чернігівський єпископ добився незалежності (ставропігії) від київського митрополита і знаходився під зверхністю безпосередньо константинопольського (до 1688 р.), а потім московського патріарха [88, c.39-40]. Наступним кроком стало надання у 1667 р. Л.Барановичу трьома ієрархами: олександрійським, антіохійським та московським сану архієпископа ?35, с.9-11]. Коли за Андрусівським перемир'ям (січень 1667 р.) Київ мав відійти до Польщі, Л.Баранович пропонував перенести митрополію до Чернігова ?79, c.99?. У 1672 р. Л.Баранович переводить сюди кафедру з м.Новгорода-Сіверського. Л.Баранович намагається вивищити Чернігів, перетворити його на духовний центр Лівобережжя.
Велику увагу архієрей приділяв духовному відродженню краю: відновленню церков та монастирів, заснуванню шкіл, поширенню проповідництва, розвитку хорового мистецтва. Л.Барановичу належить чимала заслуга у розвитку української літератури, книгодрукування в другій половині XVII ст. Енергійний та освічений владика, вихований на гуманістичних традиціях, не лише сам плідно займався літературною творчістю, писав проповіді, полемічні трактати, численні вірші, але й підтримував, заохочував до творчої праці чимало талановитих літераторів та митців, котрі гуртувалися навколо знаменитого ієрарха: це І.Галятовський, А.Радивиловський, Д.Туптало (Ростовський), Т.Богданович, Л.Крщонович, І.Величковський, І.Орновський. Сучасний дослідник життя та творчості Л.Барановича Р.Радишевський зазначав: "Важко назвати в давній українській літературі іншого поета-мецената, хто б так по-батьківськи опікувався початкуючими талантами, підказував їм теми, сприяв творчості" [159, с.99].
Літературно-мистецький осередок у Чернігові складався переважно з освічених представників духовенства (до яких належав і сам меценат), вихованих на гуманістичних, західноєвропейських традиціях. Навчаючись у Києво-Могилянському колегіумі, часто в польських, інших іноземних навчальних закладах, українські інтелектуали засвоювали естетичні принципи панівного на той час стилю бароко, основні засади гуманізму.
Значний вплив на їх творчість мала польська культура, оскільки знайомство з західноєвропейськими культурними здобутками часто йшло через польське посередництво. Українська інтелігенція, народжена хвилею національно-культурного руху XVI-XV