РОЗДІЛ 2
ВИДАВНИЧА, ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ТА БЛАГОДІЙНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Є. ЧИКАЛЕНКА НАПРИКІНЦІ
ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.
Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. український визвольний рух вступив у новий етап свого розвитку. Його очолила українська національна інтелігенція, яка відстоювала свої історико-культурні права. Вона взяла курс на пробудження в українців національної свідомості, введення в школах української мови, скасування Емського указу 1876 р., яким заборонялося друковане слово.
Організаційною формою українського руху в 60 - 90-х роках ХІХ ст. були напівлегальні об'єднання національно свідомих діячів, що ввійшли в історію України як Громади. Основною діяльністю громадівців було видання українських книжок, проведення літературних читань, відзначення шевченківських роковин, відкриття недільних шкіл та ряд інших культурно-освітніх заходів. Спільним для всіх учасників українського руху були національна українська ідея на демократичному ґрунті, віра в можливість досягти національного самовизначення, любов до України та повага до українського народу. Одним із таких діячів, був і Євген Харлампійович Чикаленко.
Народився Євген Чикаленко 9 грудня 1861 р., в с. Перешорах що на Херсонщині, хоча рід його походив з Полтавщини, де слово "чикала" означало рибальське знаряддя. Його дід Іван Горжій-Чикаленко наприкінці ХVІІІ століття мешкав у запорізькому зимівнику на річці Саксагані, що на Катеринославщині і займався хліборобством. Батька його, Михайла, вбили москалі, при руйнуванні Січі в 1775 р. Коли землю, на якій стояв зимівник Чикаленкового прадіда, було подаровано графу Канкрину, то прабабка з малими дітьми переїхала на Херсонщину, де запорожцям та їх родинам уряд надавав землю для поселення1. Згодом дід Є. Чикаленка служив у Бузькому Козачому війську і помер у Перешорах у 1850 р. Його захоплення хліборобською працею передалося і синові Харлампію, який окрім батькової землі, успадкував і чималий шмат по матері. Здобувши домашню освіту за батькової ініціативи, Харлампій Іванович вступив на державну службу в Ананьєвський повітовий суд, де дослужився до посади секретаря суду, що давало право на звання мирового судді. В 1858 р. одружився з панною Оленою Раєвського, яка походила з польсько-українського роду. Після смерті діда батько Євгена не розпродав його, господарства, а ще розширив його взявши в оренду 1200 десятин землі2.
Є. Чикаленко іноді згадував про свої дитячі безтурботні роки: "Любили ми з братом ходити й до свинаря та їздити верхи на кабанах, а найбільше любили такий спорт: підемо до табуна коней, посідаємо на найсмирніших і, вчепившись один одному обома руками в чуба і держачись босими ноженятами за конячий тулуб, силкуємося стягнути один одного додолу; тягаємося поки обидва не попадаємо на землю ..."3.
Початкову освіту здобув у місцевого сільського священика В. Лопатинського. Коли хлопцеві виповнилося дев'ять років, його віддали до Одеси в пансіон англійця пана Рандаля, де вже вчився його старший брат Іван. Саме тут з'ясувалося, що юний степовик не вмів говорити російською мовою, а знав лише "мужицьку мову", через що й був певний час об'єктом для насміхання. Через три роки пансіон було продано А. Соколовському, який перейменував навчальний заклад на реальну прогімназію, де й продовжував своє навчання Є. Чикаленко. Серед вчителів з'явилися видатні особистості, а семе композитор і перекладач П. Ніщинський, відомий на всю Одесу історик Л. Смоленський. Саме вони і заклали першу духовну "цеглину" в освіту та національну свідомість юного Є. Чикаленка. З їхньої легкої руки він знайомиться з творами Гоголя "Тарас Бульба", "Вечори на хуторі біля Диканьки", читає вірші Шевченка, оповідання Марка Вовчка. В своїх спогадах Є. Чикаленко так згадує той період: " я цілими днями не міг ні про що думати, як тільки про запорожців у червоних жупанах з оселедцями на голові; все мріяв про те, як би його знайти нову землю, як Колумб і там заснувати Запорізьку Січ"4.
Після смерті батька в 1871 р. Є. Чикаленко переходить під опіку свого дядька Петра Івановича Чикаленка, який у вересні 1975 р. переводить його до Єлисаветградського вищого реального училища першого розряду. Саме в Єлисаветграді Є. Чикаленко потрапляє в оточення, яке сприяло повному його становленню як свідомого українця. Тут він знайомиться з родиною Тобілевичів, щирі стосунки з якими залишилися на все життя. Захоплюється аматорським українським театром М. Кропивницького. Саме у єлисаветградському громадському клубі Є. Чикаленко побачив "Назара Стодолю", "Наталку Полтавку", "Сватання на Гончарівці" та інші. Як згадує сам Є. Чикаленко "тоді я на своїм віку вперше побачив українську виставу, яка зробила на мене враження на все життя"5.
В старших класах знайомиться з передовою російською літературою, зокрема творами М. Добролюбова, М. Шелгунова, Д. Писарєва, М. Чернишевського, особливо його роман "Что делать?", який справив на хлопця велике враження. Читає пресу російських народницьких гуртків, проте повністю не поділяв їх ідей, "моя душа не лежала ні до тої, ні до другої, бо обидві вони не мали нічого спільного з українством"6.
Під час навчання Є. Чикаленко живе у драматурга й актора І. Карпенка-Карого, спілкування з яким та його родичами, приятелями, однодумцями мало значний вплив на формування світогляду юнака.
На останньому році навчання в училищі (1880 р.) Є. Чикаленко стає свідком єврейського погрому з боку великодержавних шовіністів у місті Ананьєві. Обурений юнак пише свою першу публіцистичну статтю, яку публікує в петербурзькій газеті "Страна".
Весною 1881 р. Є. Чикаленко закінчив реальне училище і мріяв одержати вищу сільськогосподарську освіту, але на той час вищої агрономічної школи в Києві не було. Тому щоб, потрапити в Київ - центр українського життя, він вирішив вступити вільним слухачем на природничий факультет Київського національного університету. Проте з'ясувалося, що Є. Чикаленко як випускник реального училища не має на це формальних прав. Опинившись у Києві Є. Чикален
- Київ+380960830922