РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ТА ПОЛІТИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ГОЛОДОМОРУ
2.1. Особливості проведення колективізації в південно-східних областях України
Запровадження нового шляху розвитку держави, впровадження новаторських реформ у
різні сфери розвитку економіки стало одним із головних завдань на межі
згортання НЕПу та запровадження політики індустріалізації. Така реформа
поставила під сумніви старі методи державного управління й вимагала цілковитої
трансформації всіх сфер життєдіяльності. Старі форми господарювання, якими
керувалася держава з початку 20-х рр., виявилися недостатніми для проведення
індустріалізації країни. Насамперед це полягало в неорганізованості
суспільства, в мізерному фінансуванні, в низькій якості обробітку землі тощо.
Особливо це стосувалося галузі індустріалізації, яка через відсутність
матеріальної підтримки не мала можливості успішно втілюватися в життя. Але
одним із головних питань, поряд із необхідністю прискореної індустріалізації
народного господарства, постала й необхідність інтенсифікації землеробства.
Саме з цієї галузі керівництво ЦК ВКП(б) ставило за мету взяти кошти на
розвиток промисловості, створення військового комплексу тощо. Однак
примусовість породила кризовий колапс серед мільйонних мас сільського населення
України, яке примушували до незвичного способу господарювання.
Тому одним із результатів перетворень став голод 1932 – 1933 рр., який був
наслідком спроби здійснити соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними
методами. Проте представники колишньої правлячої гілки влади неодноразово
заперечувала цей курс політики. Зокрема, проти цього виступав сам В. Ленін. В
одній зі своїх промов він зазначав: “... Політика повоєнного комунізму
економічно неможлива, така політика була б самогубством тієї партії, яка
спробувала б її постійно застосовувати в економічному житті держави. І тому
прихильники цієї теорії і поняття не мають, до чого це призведе” [240, c. 13 –
15] [1 Ленін В.І. Повне зібрання творів: В 55 т. Вид. 5 / Володимир Іліч Ленін.
– К.: Політвидав України, 1970. – Т. 50. – С. 13 – 15.].
Однак Й. Сталін із своїми соратниками зігнорували економічну неможливість і
політичну небезпеку курсу на суцільну колективізацію і пішли шляхом придушення
противників економічно обґрунтованих методів інтенсивного розвитку сільського
господарства. Так влада почала втілювати в життя ідею побудови соціалізму в
одній окремо взятій країні. Це передбачало насамперед трансформацію Радянського
Союзу в потужну індустріальну країну. І тому, згідно з рішеннями XV з’їзду ЦК
ВКП(б) (1927 р.), було чітко визначено план розвитку держави, який передбачав
“... Неухильний курс на розвиток продуктивних сил сільського господарства, що
забезпечує можливість найшвидшого розвитку промисловості і всього народного
господарства” [1, арк. 5] [2 Центральний державний архів вищих органів влади і
управління України (далі ЦДАВОВУ України) – Ф.1. – Оп. 5. – Спр. 385. – Арк.
5.]. При цьому увага концентрувалась на вирощенні технічних культур і
тваринництві, механізації сільського господарства тощо [432, c. 45 – 71].
Зокрема, в промові Й. Сталіна на конференції марксистів-аграрників “Про класові
заворушення і поворот у політиці партії” в грудні 1929 р. йшлося про
розгорнутий наступ проти капіталістичних елементів села й необхідність переходу
“... від політики обмеження експлуататорських тенденцій куркульства до політики
ліквідації куркульства як класу. А це означає, що ми впровадили і впроваджуємо
одну із вирішальних змін у цілій нашій політиці. Зараз в нас є достатня
матеріальна база для того, щоб ударити по куркульству, зломити його опір,
ліквідувати його як клас і змінити його виробництво виробництвом колгоспів і
радгоспів” [233, c. 120 – 123] [4 З промови Й.В. Сталіна на конференції
аграрників-марксистів “До питань аграрної політики в СРСР” – про класові
зрушення і поворот у політиці партії // Колективізація і голод на Україні 1929
– 1933: Зб. док. і матеріалів. – К.: Наук. думка, 1992. – С. 120 – 123.].
На таких засадах було прийнято первинний проект перетворень під назвою
п’ятирічний план. Його головне завдання полягало в тому, щоб наздогнати й
перегнати капіталістичний світ в економічному відношенні. Тому, надаючи великої
уваги, зокрема, розвиткові важкої промисловості, для країни встановлювалися
високі завдання. Зокрема, на 250% передбачалося забезпечити загальне зростання
промисловості, причому лише важка промисловість мала досягти небувалих досі
розмахів.
Інша важлива частина п’ятирічки плану передбачала колективізацію і створення
великих колективних господарств на основі 20% селянських дворів, продуктивність
яких, за планом, повинна була зрости на 150%. Згодом колективізація мала
охопити майже всі селянські господарства і паралельно з цим ліквідувати
“шкідливий буржуазний вплив” приватної власності. Фактично у п’ятирічний термін
передбачалося перетворити всю робочу силу села, а також міста на робітників
державних підприємств. Ця структура не лише передавала державі повний
економічний контроль над населенням, а й значно розширювала її політичне
панування над колись самостійним селянством [251, c. 6 – 7].
Так, у результаті сталінського стрибка в індустріалізації в південно-східних
регіонах України, як і взагалі в УРСР, поглибилися диспропорції в розвитку
різних галузей економіки. Значно зріс дефіцит товарів першої необхідності,
посилилась інфляція, що призвело до загострення проблеми постачання населенна
міст продовольством [316, c. 54].
Варто зазначити, що в ході підготовки до колективізації вчені-аграрники, які
входили до складу Всеукраїнського Аграрного Това
- Київ+380960830922