Військо Запорозьке Низове і київські чоловічі монастирі в XVII - XVIII ст.: еволюція взаємовідносин.

РОЗДІЛ 2
ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ НИЗОВЕ ЯК ПАРАФІЯ КИЄВО-МЕЖИГІРСЬКОГО МОНАСТИРЯ
2.1. Ставропігійний статус Межигір'я і запорожці
Питання про статус Межигірського монастиря належить до вельми важливих з усіх точок зору й особливо при розгляді зв'язків обителі із Запорозькою Січчю в XVII - XVIII ст. Саме статус ставропігії сприяв становленню церковних та економічних відносин межигірських ченців та Кошу Запорозької Січі.
Окреслимо проблему ставропігії конкретніше. Історики та краєзнавці так і не дали відповіді на питання - чому бідному, невпливовому монастиреві під Києвом було надано право патріаршої ставропігії? Адже в Наддніпрянській Україні лише Межигірський монастир та Печерська лавра були ставропігійними, тобто такими, що не підлягають владі Київського митрополита. Ставропігія або хрестовоздвиження, означає право Патріарха на безпосереднє керівництво монастирем, у якому він сам або його представник встановлював хрест. Ставропігія Києво-Межигірського монастиря обмежувала втручання Київського митрополита у церковні справи запорожців. Це констатують сучасні українські дослідники48. Отже, підкреслюється, що запорожці були зацікавленою стороною. Але чому було обрано Межигір'я, а не інший монастир, наприклад Братський (нагадаємо, що гетьман П. Сагайдачний вступив з усім товариством до Богоявленського братства) і коли, яким чином та хто саме зміг отримати патріаршу ставропігію?
Поштовхом до розгляду цього питання стала суперечність у тлумаченні вітчизняними істориками та краєзнавцями ХІХ ст. фактів з історії Межигір'я. Вчені останніх десятиліть ХХ ст. далі творів своїх попередників не пішли, здебільшого переказуючи написане 100 - 150 років тому. Водночас ігнорується багато інших цікавих проблем, зокрема досі не з'ясовані причини та обставини обрання козаками Межигірського монастиря як "свого". Усі дослідники ХІХ-ХХ ст. пишуть, що низовики зробили Межигір'я військовим монастирем через те, що він був ставропігійним. Але при цьому називається кілька дат отримання такого статусу (з 1600 р. по 1688 р.) без переконливої аргументації жодної з них. На превеликий жаль, історики минулого часто "забували" вказувати джерела інформації, а посилання "на древние летописные известия" занадто туманне. Нам здається, що для з'ясування цієї проблеми треба зужити компаративний метод: розглянути реальне положення Межигір'я в середовищі київських монастирів у XVII-XVIII ст.
Наші попередники, ніби-то також зуживали цей метод, однак обмежувалися лише формальними співставленнями "через кому". Максим Берлінський писав: "Межигорский монастырь, покровительствуемый Малорусскими гетманами, а особливо обществом бывших Запорожских Козаков, имел важные доходы, почитался ставропигиальным, и в преимуществах уступал только Лавре"49. Але власне про Печерський монастир М. Берлінський повідомив "благочестиву легенду": "Еще Вселенские Патриархи присылали ей свои грамоты, благословили иметь Ставропигион и из заграничных своих кафедр предписывали Киевскому Митрополиту, не иметь на нее влияния. Великий Князь Андрей Боголюбский, доставил начальнику ея чин Архимандрита". Ставропігія лаври, отже підтверджувалася "документами" (М.Берлінський довіряв "грамоті" Андрія Боголюбського, яка виявилася фальсифікатом). Межигір'я ж не мало такої давньої історії (перші документи датуються 1523 р.), тому для ствердження авторитету серед київських монастирів на початку XVII ст. складається "своя" легенда, що виявилася досить життєздатною. При її творенні межигірці запозичили досвід Печерського монастиря і вважали своїм "засновником" Андрія Боголюбського. Вже пізніше, завдяки М.Максимовичу, було визначено "точну" дату заснування монастиря - 988 р.50. Нині ця дата кочує з одного наукового видання в інше, хоча немає під собою жодних підтвержень, окрім народних переказів. Про таку "давню" історію (давніше від Печерської лаври) ченці Межигірського монастиря у XVII ст. могли тільки мріяти.
У першому спеціальному виданні про Межигір'я 1830 р. C. Лободовський писав: "Ставропигия учреждена 1600 года по грамоте Преосвященного Матфея, Архиепископа Мирликийского и Экзарха Патриаршего Константинопольского Престола. Преимущество подтверждено грамотами: 1) Монемвасийского архиепископа и Экзарха всего Пелопониса Иосафа 1607 г. 15 марта; 2) Святейшего Патриарха Иерусалимского Феофана, в Киеве был 1620 г. 10 июня; 3) Святейшего Патриарха Всероссийского Иоакима 1687 г. 28 февраля"51. Автор не вказав джерела даної інформації, але ці "факти" з певними змінами (помилка у датуванні перших двох грамот) перейшли в праці інших істориків. Праця С. Лободовського стала tekstus recentus для усіх наступних авторів. Утім, мало хто з них звернув увагу на його твердження про зміни у статусі монастиря у XVIІI ст. Фактично про це після 1830 р. не писав ніхто.
М. Максимович у своєму "Сказании о Межигорском монастыре" згадав про надання ставропігії, й назвав дати без помилок: грамота Матфея датується 1610 р., підтверджувальна грамота Іоасафа 1617 р., підтвердження Феофана 1620 р. та Патріарха Іоакима 1687 р.52.
Майже одночасно з М. Максимовичем працював видатний києвознавець М. Закревський. Він написав найдокладніший, як на сьогоднішній час, нарис історії Межигірського монастиря, де розкритикував усіх дослідників Києва, що датували початок монастиря часами князів Володимира Святого та Андрія Боголюбського. Однак у питанні отримання Межигір'ям ставропігії Закревський цілком спирався на працю Максимовича і згадав грамоти 1617 та 1620 рр.53. Обидва історики також писали про грамоту Патріарха Іоакима 1687 р., але ніхто з них не зупинився на причинах надання ставропігії.
Не могли "пройти" повз Межигір'я дослідники козацтва, і в основному через призму зв'язків обителі та запорожців. При цьому розглядалися переважно часи Нової Січі. Ігнорувався початковий етап і відповідно вносилася певна плутанина. А. Скальковський вважав: "у церковних справах ... Січ Запорозька своїми володіннями з найдавніших часів належала як парафія (приход) Києво-Межигірськом