РОЗДІЛ 2
СТВОРЕННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА ТРАНСФОРМАЦІЯ
СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНИХ ПАРТІЙ УКРАЇНИ
Настання епохи плюралізму в СРСР, поява великої кількості різноманітних спілок, гуртків, клубів, що сповідували ліберальні та соціал-демократичні принципи розвитку суспільства, поширення у Союзних республіках самостійницьких настроїв, спонукало до утворення в них одного з атрибутів незалежної держави - власних політичних партій.
Після виникнення в Україні Народного Руху за перебудову цей процес значно активізувався. Розвиток подій у соціал-демократичному середовищі не був винятком. Провівши необхідні підготовчі роботи, соціал-демократи остаточно вирішили створити свою партію під назвою Об'єднана соціал-демократична партія України.
Установчий з'їзд ОСДПУ розпочав роботу 25 травня 1990 р. в Києві в приміщенні бібліотеки Політехнічного інституту. Його відкрив голова оргкомітету А.Носенко.
За даними В.Литвина, який посилається на звіт мандатної комісії, на з'їзд прибули 96 делегатів з правом голосу (учасник з'їзду, член СДПУ В.Великанов говорить про 95 делегатів з'їзду, з 30 міст і регіонів республіки57), представляючи 35 організацій (а дехто і сам себе) з 25 міст республіки58.
Розходження позицій, що мали місце під час проведення конференції "Перспективи розвитку соціал-демократії в Україні", розгорілись на з'їзді з новою силою.
Розгляд програмних цілей партії розпочався доповіддю "Українська соціал-демократія: минуле, сучасний стан, перспективи", з якою виступив А.Павлишин - делегат зі Львова. Представники Одеси та Мелітополя звинуватили доповідача у приниженні історії соціал-демократичного руху в Україні, тому що той, на їхню думку, віддав пріоритет західноукраїнським есдекам. Це стало однією з перших причин розколу з'їзду. Обговорення доповіді було знято з порядку денного. Головними ж документами, навколо яких в кулуарах з'їзду розгорнулись гострі дискусії, були "Декларація намірів" та "Декларація принципів". В результаті суперечок відбувся остаточний розкол делегатів на два непримиренних табори.
Декларація намірів "Наш шлях", з якою виступив Є.Патракєєв (м. Львів), поряд з тотальною критикою минулого і сьогодення, пропагувала ідеї побудови "національної держави", формування "єдиної української нації". Останнє не сприйняла більшість учасників з'їзду, хоча чимало хто вважав за необхідне сприяти процесам інтеграції представників усіх народів, що населяють Україну, в єдину українську націю (на зразок американської), але лише через усвідомлення ними спільних політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.
Щодо "Декларації принципів" (автор В.Вовк, м. Київ), то вона рішуче заперечила ідеологічну доктрину марксизму-ленінізму, як вчення, і на думку В.Великанова, "є важливим документом, котрий узагальнює передовий досвід світової соціал-демократії і дає філософське обґрунтування перспективних шляхів розвитку суспільства..."59.
Варто зазначити, що суттєвих розходжень не було лише при розгляді Статуту партії.
Центральною подією другого дня (26 травня) роботи з'їзду стало обговорення доповіді В.Вовка. Він пояснив причини сучасного підходу до соціал-демократичних ідей. В дебатах прибічники "Декларації принципів" вказували, що передове демократичне суспільство вже відмовляється від марксизму і соціалізму. Противники ж декларації ніяк не могли відійти від ідей "демократичного соціалізму" (а багато хто і від марксизму) і виступали проти прийняття цього документа за основу.
Великий інтерес у делегатів з'їзду викликав виступ гостя з Москви, спеціаліста із соціал-демократії, професора Б.Орлова. Його промова підтвердила основну ідею "Декларації принципів". Він "дав зрозуміти, що не існує поки що наукового трактування поняття "соціалізм", що "не остудило прибічників лівої течії соціал-демократії"60.
Попередити розкол не вдалося. Було проведено поіменне голосування щодо "Декларації принципів". Більшість делегатів, які її підтримали, склали фракцію правих соціал-демократів і почали умовно називатись "соціальними демократами" або "модерністами". Вони висунули вимогу прийняти "Декларацію принципів" за основу майбутньої декларації партії. Згодом, до них приєдналась і невелика група центристів. Решта учасників з'їзду утворили фракцію лівих соціал-демократів. Об'єднавшись на принципах "демократичного соціалізму", вони дістали умовну назву - "демократичні соціалісти".
Після перерви і перереєстрації право голосу одержали 86 делегатів. З'їзд утворив узгоджувальну комісію, котра виробила досить розпливчату "Декларацію принципів ОСДПУ". На вимогу "соціальних демократів" до неї внесли пункт, що засуджував усі ідеології, які здійснюють насильство над людиною, придушують її права.
Вартою уваги особливістю цієї компромісної Декларації був сам процес її складання. Так, згідно зі спогадами учасника з'їзду, мимовільного свідка описуваного дійства Д.Редька, вона народжувалась просто під диктовку професора Б.Орлова, без усяких дискусій, усіма, близько 20 осіб, членами редакційної комісії, що "нагадувало не з'їзд, а семінар, причому в ролі старанних учнів - люди, які по ідеї мають бути прикладом теоретичної підкованості"61.
Третій день роботи з'їзду (27 травня) був переважно присвячений виборам керівних органів. Він також не обійшовся без загострень. Від однієї з прибічниць "соціальної демократії" поступила пропозиція включити в "Декларацію принципів ОСДПУ" пункт з засудженням ленінізму. Це викликало бурхливі заперечення "демократичних соціалістів" і визначило подальший перебіг подій.
Прибічники "Декларації принципів" після консультацій між собою дійшли висновку, як писав згодом В.Вовк, "що розмежування не тільки неминуче, а навіть необхідне"62. Таке рішення обґрунтовувалось думками, що, в разі створення партії виникатимуть ідеологічні суперечки, що, в свою чергу, постійно паралізовуватиме її роботу. До того ж, на думку В.Вовка, "виникла реальна загроза інфільтрації до лав партії ще в стадії її формування великої кількості людей з залишками марксистсь