РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВОРУ ДОВІРЧОГО УПРАВЛІННЯ МАЙНОМ
2.1. Поняття договору довірчого управління майном
В цілому, аналізуючи змістовність правового регулювання інституту довірчого управління майном треба зазначити, що довірче управління майном установлюється як за законом, так і за договором. Новий ЦК України містить такі норми (наприклад, у статтях 54 і 72), де прямо чи опосередковано йдеться про необхідність постійного управління нерухомим і цінним рухомим майном громадянина (визнаного безвісно відсутнім, недієздатним або обмеженим у дієздатності). Інакше кажучи, нормативно передбачаються випадки виникнення довірчого управління на підставі закону, але й у цьому разі безпосередньою підставою закріплення подібних правовідносин є договір про довірче управління майном.
Найбільші можливості застосування інституту довірчого управління майном проявляються при укладенні договору про таке управління. Договір, визначаючи взаємовідносини двох і більше конкретних суб'єктів, юридично підпорядковує такі нюанси правовідносин, які не піддаються регулюванню за загальнообов'язковими правилами. У ньому вказуються межі можливої й обов'язкової поведінки сторін, а також наслідки порушення цих меж. Договір відіграє дуже важливу роль у майнових відносинах суб'єктів цивільного права. Р.О. Халфіна, розкриваючи його сутність, влучно використала слова К. Маркса, порівнявши договір з алхімією: у сферу їх обігу втягується все, щоб потім з'явитися у вигляді грошового кристалу [85].
Зазвичай при аналізі правового явища виходять із його легального визначення. Такий детермінізм є виправданим і заслуговує підтримки. У п.1 ст. 1089 проекту нового Цивільного кодексу в редакції 1996 р. він прописаний як договір, за яким "одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (довірчому управителеві) на певний строк майно у довірче управління, а інша сторона зобов'язується за винагороду здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або особи, зазначеної ним (вигодонабувача)" [41]. Практично в такому вигляді це відобразилося у ст. 1029 нового Цивільного кодексу України, що містить норму про договір управління майном, де тільки немає слова "довірчий" при викладенні термінів і замість "...інша сторона зобов'язується за винагороду..." прописано: "...інша сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або особи, зазначеної ним (вигодонабувача)".
Отже, під договором довірчого управління майном ми розуміємо як правочин про появу, зміну чи припинення певних правовідносин, так і зобов'язання сторін, які породжує ця угода, а також документ, що фіксує акт виникнення зобов'язання. У загальному вигляді договір довірчого управління майном, як і будь-який інший договір, призначений узгоджувати волю суб'єктів економічної діяльності, виступає засобом самоврегулювання економічних відносин і тим кінцевим результатом, у якому воля сторін знаходить своє загальне вираження [86, с.161]. Іншими словами, воля є одним із визначальних елементів укладення договору. На вольовому моменті акцент робили цивілісти ще дореволюційних часів. Так, Д.І. Мейєр трактував договір (contractus, pactum) як "узгодження волі двох або декількох осіб, яке породжує право на чужу дію, що має майновий інтерес" [9, с.366]. Під таким узгодженням він мав на увазі обіцянку однієї сторони виконати будь-яку дію в майновому інтересі, причому інша сторона мала прийняти цю обіцянку. Таким чином, Д.І. Мейєр ототожнював договір з обіцянням, предмет якого належить до майнового інтересу. Але ж нам ближче надане О.С. Йоффе визначення договору як угоди осіб про виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин [75, с.26].
Кожному легальному формулюванню поняття передують спроби розробити його теоретичні засади. Тому зупинимося на аналізі доктринальних підходів до розуміння договору довірчого управління майном. В літературі питання про його тлумачення не вирішується однозначно. Так, зустрічається:
1) генезисно-підприємницьке тлумачення договору довірчого управління, за яким це "самостійна діяльність управителя по найбільш ефективному здійсненню від свого імені правомочностей власника та (або) інших прав іншої особи (установника управління) в інтересах останньої або вказаної ним особи (вигодонабувача)" [29, с.584];
2) зобов'язальне тлумачення: "довірче управління майном - зобов'язальне право, що юридично опосередковує відносини по експлуатації майнових і пов'язаних з майновими об'єктів цивільних прав" [38, с.12];
3) інвестиційне тлумачення: довірче управління майном - це цілеспрямоване регулювання руху майна, що відбивається в підприємницькій чи іншій діяльності для отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [87, с.783].
Чинний ЦК Російської Федерації в ст. 1012 містить норму з поняттям, ідентичним поняттю договору довірчого управління майном, викладеним в ст. 1089 проекту нового ЦК України.
Проект Закону України "Про довірче управління майном" поняття договору довірчого управління майном не розкриває, а замість цього в п. 6 ст.1 визначає поняття довірчого договору: "довірчий договір - договір, укладений між довірителем і довірчим товариством стосовно здійснення довірчого управління майном відповідно до вимог цього Закону та інших актів законодавства", а в п. 2 цієї ж статті - поняття довірчого управління: "довірче управління - цивільно-правові відносини, що виникають між довірителем і довіреною особою стосовно здійснення довірчих операцій (представницької діяльності) з об'єктом довірчого управління від імені, за рахунок та в інтересах довірителя".
Як бачимо, два проекти нормативних актів суперечать один одному у відправній точці регулювання правовідносин - визначенні дефініції договору довірчого управління майном. Проект згаданого Закону, ототожнюючи довірче управління майном з представницькою діяльністю, значно звужує сферу його застосування. До того ж у ньому чітко прописано,