РОЗДІЛ II
ЗАГАЛЬНІ ПІДСТАВИ І ПОРЯДОК
ПРИПИНЕННЯ ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОГО ДОГОВОРУ
2.1. Загальні умови та правові наслідки
припинення договору
Звичайно ж припинення договору має відбуватися у певному порядку, з дотриманням тих чи інших умов, передбачених договором або законом, що означає про обов'язковість дотримання відповідного порядку (правопорядку). Правопорядком вважається стан (режим) правової упорядкованості - урегульованості та узгодженості - системи суспільних відносин, які складаються в умовах реалізації прав та виконання обов'язків.
Порядок припинення цивільно-правового договору слід визначити як стан (режим) правової упорядкованості, урегульованості та узгодженості припинення договірних відносин в умовах реалізації законності. На жаль, ні в Цивільному кодексі України, ні в інших актах законодавства відсутні норми, які б закріплювали універсальні механізми врегулювання відносин, пов'язаних з припиненням договору (договірного зобов'язання).
Проте порядок припинення договору має свої характерні особливості залежно від виду договору та підстави чи способу його припинення, які визначаються спеціальними нормами, які регулюють договірні відносини.
Кредитор, який вважає свої права порушеними, може скористатися правом припинити договір. При цьому боржник може погодитися припинити договір і задовольнити всі вимоги кредитора або не погодитися на це. У першому випадку сторони домовляються про припинення договору із зазначенням умов його припинення. При цьому використовуються такі підстави припинення договору, як домовленість сторін, новація, відступне тощо. У другому випадку, якщо це передбачено договором чи законом, може бути використано такий спосіб, як відмова кредитора від договору. В принципі ініціатором припинення договору може бути і боржник. Однак в усіх випадках припинення договірного зобов'язання (а в водночас і договору) за домовленістю сторін, така домовленість має набути певних правових форм. В ч. 1 ст. 604 ЦК України лише зазначається, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін, але не розкриваються способи здійснення таких домовленостей, за винятком новації (ч. 2 ст. 604 ЦК України). Однак насправді до таких способів за домовленістю сторін можуть бути віднесені: передання відступного (ст. 600 ЦК України), розірвання договору, взаємна відмова від договору та одностороння відмова у певних випадках (ст. 651 ЦК України). Власне, і прощення боргу (ст. 605 ЦК України), і навіть взаємоузгоджене зарахування зустрічних вимог є способами припинення зобов'язання за домовленістю сторін, передбаченою ст. 604 ЦК України. З огляду на викладене та на таку велику поширеність випадків припинення зобов'язання за домовленістю сторін більш логічно було б розташувати ст. 604 ЦК України відразу ж за ст. 599 ЦК України, яка передбачає припинення зобов'язання належним його виконанням.
Договір вважається припиненим із часу, коли зобов'язана сторона отримала чи могла отримати письмове повідомлення про відмову від договору контрагента. Проте, сторона договору, яка отримала таке повідомлення про припинення договору, може в судовому порядку вимагати визнати припинення договору як таке, що відбулося всупереч договору чи закону. Якщо в позові буде відмовлено, договір буде вважатися припиненим із часу, коли сторона отримала чи могла отримати повідомлення про відмову від договору іншою стороною.
Окрім того, кредитор за наявності правових підстав вправі вимагати розірвання договору через суд шляхом подачі позову. Договір буде вважатися розірваним з часу набрання законної сили рішення про задоволення позовних вимог щодо розірвання двостороннього правочину.
Для здійснення зарахування зустрічних вимог за наявності трьох умов достатньо заяви однієї з двох сторін, між якими існують зустрічні вимоги, згоди іншої сторони на його проведення не потрібно. Воно повинно вважатися таким, що відбулося, після закінчення часу, необхідного для отримання заяви про зарахування другою стороною. Якщо у цієї сторони є підстави вважати його проведеним за відсутності або не у відповідності хоча б з однією необхідною умовою, така сторона може звернутися до суду і вимагати виконати умови договору.
Прощення боргу, відступне, домовленість сторін, у тому числі новація, відбуваються за допомогою укладення двостороннього правочину, тобто договору між кредитором і боржником за основним договором. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, яка спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Дії сторін за ним спрямовані на припинення договірних відносин, а врешті на припинення прав та обов'язків за первісним договором.
Такий договір повинен відповідати загальним вимогам, які пред'являються до правочинів102, і містити згоду сторін на припинення дії щодо умов основного договору: а) про предмет договору, б) які визначені законом як істотні, в) необхідні для даного виду договору, г) щодо яких за заявою сторони має бути досягнуто згоди103. Цей договір є консенсуальним, тобто вважається укладеним з часу досягнення згоди сторонами з істотних умов. Він (наприклад, договір про прощення боргу, про припинення його за домовленістю сторін) передбачає умови, положення щодо припинення основного договору. Час, із якого основний договір припиняється, може бути зазначено в договорі про прощення боргу, відступне та ін. Якщо такого часу зазначено не буде, основний договір буде припинено із часу укладення договору про прощення боргу відступне та ін. В ст. 604 ЦК України не визначається форма укладення домовленості сторін про припинення зобов'язання. Однак коли ця домовленість реалізується шляхом розірвання договору, то тут має діяти правило ст. 654 ЦК України, згідно з якою зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Думається, що за аналогією дане правило має розповсюджуватися і на інші способи п