Розділ 2. Митрополит Андрей Шептицький і громадсько-політичне життя в Галичині
наприкінці ХІХ ст. – в першій половині ХХ ст.
2.1. Шептицький в суспільному русі напередодні та в роки Першої світової війни
Церква завжди безпосередньо чи опосередковано бере активну участь у політичному
житті держави. Навіть у тому випадку, коли вони офіційно відмежовані одна від
одної, їх співіснування та діяльність на одній території мусять бути
взаємно-регламентованими [96 : 54], часто держава безпосередньо впливає на
церковні справи в імперських чи національних цілях, історія володіє значною
кількістю таких прикладів як у вітчизняній так і в світовій історії [97 :
107-108].
Україна (географічно та психічно) тривалий час перебувала під владою різних
окупантів, тому єдиним представницьким органом упродовж віків залишалася –
церква. На підросійській Україні держава поставила у повну залежність від
Православного Синоду київську митрополію і фактично припинила її самостійну
діяльність. У підавстрійській Україні ситуація склалась на користь національної
(греко-католицької) церкви. В таких умовах УГКЦ зберегла свою національну
православну традицію, яка з початком ХХ ст. активно почала проявлятись у всіх
суспільних явищах, але паралельно з тим стала колискою москвофільських ідей.
Австро-угорський уряд був стурбований релігійним становищем на Галичині.
Поширення москвофільства підривало авторитет цісаря, сприяло популяризації
серед населення прихильності до Росії, що було невигідним для монархії.
Характерним є те, що носієм москвофільських настроїв виступало в той час
духовенство на чолі з львівським митрополитом. Внаслідок цього світська влада
провела рішучий наступ на позиції москвофільства: у 1882р. Й.Сембратовича було
примушено зректися митрополичого престолу за звинуваченням у “толеруванні
російській пропаганді” [98 : 431]. Для імперського уряду було надзвичайно
вигідно з політичних міркувань призначити на митрополичий престол (після смерті
митрополита Ю.Куїловського) прихильника цісарської корони. На таку посаду
підходив тільки молодий Станіславівський єпископ Андрей Шептицький. Бездоганна
репутація, високе суспільне становище, аристократичне виховання давали підстави
вбачати у ньому надійного союзника.
Прихід Шептицького на митрополичий престол припав на 17 січня 1901р. В той час
у Галичині існувало широке коло читалень, народних шкіл та політичних
об’єднань, проте керівники греко-католицької церкви не брали активної участі у
підтримці й розвитку українських установ, оскільки були поглинуті
москвофільськими теоріями, що не давало їм можливості реально оцінити
обставини.
Шептицький як високо освічена особа дотримувався іншої думки щодо ролі церкви у
житті народу. Ще перебуваючи єпископом у Станіславові, він писав у першому
своєму пастирському листі (1899р.): “Вже тільки для Вас маю жити, – для Вас
цілим серцем і цілою душею працювати, – для Вас усе посвятити, – ба навіть: за
Вас, як цього треба буде, і життя своє віддати” [99 : 1]. Зміст цього послання
свідчив, що на митрополичий престол прийшов церковний діяч нового покоління,
який радикально відрізнявся від своїх попередників. Шептицький визначив для
себе пріоритетні напрями діяльності – екуменічну, просвітницьку та націотворчу.
Загалом же кожний із цих напрямів діяльності мав одну мету – здобуття соборної
самостійної Української держави.
Нова концепція греко-католицької церкви на даному етапі не розглядалась
сепаратно щодо життя української громади. Кожне пастирське послання, спрямоване
до духовенства, попри релігійні питання, піднімало ще й ряд актуальних
суспільних проблем. До таких висновків спонукає, зміст першого пастирського
послання, яке містить такі параграфи: Сердечний зв’язок єпископа з народом;
Привіт вірним; Про дочасне добро і щастя народу; Але я Ваш батько!; Здоров’я
тіла; Старання про дочасні добра та Христова наука, праця та ощадність; До
організації!; Сила народу через Христа; Не ставте дочасного добра вище Бога!;
Слово до багатих; Слово до вбогих; До науки й просвіти!; Слово до вчителів;
Слово до батьків; Слово до інтелігенції; Про патріотизм; Слово до буковинських
українців; Слово до всіх; Благословення народові [99 : 1-19]. Більшість
розділів пастирського послання стосувалась суспільних потреб вірних, а це
свідчило, що новий митрополит цікавився ними і бажав брати активну участь у їх
вирішенні. Такий початок пастирської роботи означав великі реформи церкви з
метою привернення її до потреб народу.
Вже з перших днів перебування в новому сані митрополит приступив до роботи –
включення церкви до суспільного життя краю. Намагаючись не втратити “пульсу”
відродження, він спрямував свої зусилля на те, щоби поставити національну
церкву у його центр. Очевидно, що в іншому випадку греко-католицьке духовенство
втратило б авторитет серед населення.
Галичани на початку ХХ ст. брали участь у виборах до австрійського парламенту,
а також місцевого сейму. Це сприяло політизації суспільства, а також створенню
та функціонуванню політичних партій, які відстоювало національні інтереси.
Греко-католицька церква, як правило, у ХІХ ст. мало звертала увагу на політичні
події, а зосереджувала свою увагу на внутрішніх потребах. Обставини змінились з
приходом Шептицького на митрополичий престол: його хвилювало місце священика у
світському житті, він неодноразово звертався до цієї проблеми у своїх листах.
Уже з перших років своєї роботи він торкався й питання “священик і політика”,
підтвердженням чому є його пастирське послання до духовенства “О місіях і
духовних вправах” (15 липня 1902р.), в якому писав: “Священик не може під
ніяким условієм так ставляти справу, щ
- Київ+380960830922