РОЗДІЛ 2.
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика досліджуваної вибірки
Композиція роботи включає два типи аналізу. Спочатку розглянуто закономірності
відношення до алкоголю на різних рівнях – емоцій, мотивації, когніцій та
поведінки – на вибірці, яка включає і тих, хто вживає (зловживає) алкоголь, так
і тих, хто зовсім його не вживає. Другий вид аналізу орієнтований на виявлення
чинників та можливих механізмів формування адиктивної поведінки на матеріалі
тих підлітків, які вже є алкогольними адиктами. У даному випадку мова йде за
підлітків, які мають не індивідуальну психічну залежність від алкоголю, а
групову, що є специфічним для ранньої (преморбідної) стадії формування
алкогольної залежності. Тому в роботі є дві експериментальних вибірки.
Першу експериментальну групу склало 50 підлітків чоловічої статі і 50 – жіночої
у віці 15-17 років з алкогольною адиктивною поведінкою. Адиктивна поведінка є
преморбідним періодом зловживання алкоголем і іншими наркотичними засобами. У
рамках таких доклінічних розладів ще немає індивідуальної психічної залежності
[91]. О.Є. Лічко і В.С. Битенський [101, с. 23] наводять літературні дані [241,
256], згідно з якими "адиктивною поведінкою (addictive behavior) стали називати
зловживання різними речовинами, що змінюють психічний стан ... до того, як від
них сформувалася фізична залежність". Адиктивна поведінка – це етап дозалежного
вживання алкоголю, тобто зловживання без залежності. О.Є. Лічко і В.С.
Битенський [98, 101] розглядають індивідуальну психічну залежність як основну
ознаку I стадії алкоголізму. Психічна залежність характеризується [98, с.
27.]:
1) пануючим бажанням або непереборним потягом (компульсією) продовжувати
вживання алкоголю, добуваючи його будь-якими засобами;
2) тенденцією збільшувати дозу, виявляючи ріст толерантності;
3) виникненням "індивідуальних і соціальних проблем", зумовлених зловживанням
алкоголем;
4) почуттям тривоги і напруги при перервах у вживанні алкоголю при відсутності
фізичного дискомфорту;
5) вживанням алкоголю на самоті;
6) наявністю постійного прагнення до повторного вживання;
7) наявністю абстиненції зі стертою картиною: при перерві у вживанні алкоголю
виникають лише нерізко виражена депресія і дисфорія, що вже досить добре
клінічно окреслена.
Обстежувана група підлітків не мала всіх перерахованих ознак і тому не може
бути кваліфікована як група підлітків, хворих на алкоголізм. По МКБ-10 ця група
не може бути кваліфікована як синдром залежності (F1х.2) і являє собою групу з
порушеннями донозологічного регістру. Так, синдром залежності (F1х.2) у МКБ-10
має наступні діагностичні критерії [174, с. 32-33].
«А. Поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких уживання
психоактивної речовини або класу речовин займає в системі цінностей хворого
чільне місце.
В. Діагноз залежності може бути поставлений тільки при наявності трьох або
більше перерахованих нижче симптомів протягом деякого часу за попередній рік:
1. сильна (іноді нездоланна) потреба прийняти психоактивну речовину;
2. порушення здатності контролювати тривалість прийому і дозування речовини;
3. фізіологічний стан відмінення (F1x.3 і F1x.4), характерний для даної
речовини, коли прийом речовини був припинений або значно знижений;
4. використання іншої речовини для полегшення або запобігання синдрому
відмінення;
5. ознаки толерантності, такі, як підвищення дози речовини для досягнення
такого ефекту, який досягався раніш меншою дозою;
6. прогресуюче забуття інших інтересів і задоволень, крім уживання речовини;
все більше часу присвячується добуванню, прийому і відновленню після прийому
речовини;
7. продовження прийому речовини, незважаючи на негативні наслідки (при
усвідомленні зв'язку між прийомом і наслідками)».
Дана вибірка підлітків з алкогольною адиктивною поведінкою не могла бути
охарактеризована одночасною наявністю хоча б трьох з вищенаведених критеріїв
залежності: по-перше, відсутня якість непереборності бажання прийняти алкоголь;
по-друге, залежність носила в більшій мірі груповий характер або це були
протестні мотиви – проба психоактивної речовини «на зло батькам» (в основі
лежать реакції емансипації), «з цікавості», «з прагнення прилучитися» до
компанії, «з прагнення звернути на себе увагу» тощо. Одним словом,
індивідуальна психічна залежність як така була відсутня. По-третє, для цих
підлітків неспецифічна реакція відмінення. Підлітки могли вжити іншу речовину,
але не для полегшення або запобігання синдрому відмінення, а з метою зняти
напругу, розслабитися, «вписатися в компанію» тощо. Вираженої толерантності до
алкоголю в даній групі підлітків не спостерігається, тому що частота вживання
алкоголю не є настільки високою, а, крім того, вони не збільшують дози алкоголю
як паліативного засобу задоволення власних потреб.
Феноменологічно ця група підлітків з адиктивною поведінкою характеризувалася:
1) позитивним ставленням до алкоголю;
2) ейфорією при вживанні алкоголю;
3) позитивною оцінкою стану сп'яніння;
4) наявністю прагнення випити в "гарній" компанії;
5) відсутністю вираженого почуття провини при виявленні батьками їхнього
"пияцтва";
6) наявністю проблем у соціальній адаптації – проблеми з учителями, порушення
дисципліни, прогули в школі, нестійка або погана успішність, зниження мотивації
навчання, конфлікти з батьками;
7) епізодичним вживанням алкоголю.
Зазначена група підлітків з адиктивною поведінкою була сформована з так званих
"важких" підлітків – учнів різних шкіл м. Черкаси.
А.І. Добровольський [40] запропонував таку класифікацію учнів по групах
відповідно до їх прилучення до алкоголю: 1-а група – ті, що не вживали
спиртного; 2-а група – ті, що вживали
- Київ+380960830922