РОЗДІЛ 2
РОЛЬ ТУРИЗМУ В ГУМАНІЗАЦІЇ
ВІДНОСИН МІЖ НАРОДАМИ
Під час туристичних подорожей десятки й сотні мільйонів людей щороку вивільняються з повсякденних відносин конкуренції, суперництва, життєвої боротьби за різноманітні ресурси та занурюються у світ більш доброзичливої комунікації, міжкультурного взаєморозуміння, взаємопізнання та довіри. Ця потенційно більш позитивна, ніж звичайні, буденні умови конкурентного світу, атмосфера спілкування відкриває можливості відпрацьовувати моделі перетворення повсякденних суспільних відносин на більш гуманні, солідарні, орієнтовані на людські виміри, тобто розвинути в них зазначений позитивний потенціал. Однак для наукового дослідження цієї проблеми необхідно конкретизувати поняття гуманізму через систему політичних, економічних, правових, соціальних і культуротворчих параметрів і з'ясувати, яких показників цих параметрів необхідно досягти сучасному соціуму, щоб його існування було безпечним і стабільним.
Проблема гуманізуючої ролі туризму на тлі негативних сторін глобалізації в останні роки набуває все більшої наукової та практичної значимості. Привернення уваги до туризму як фактора зближення народів і гуманізації міжнародних відносин означає досягнення цією галуззю якісно нового, зрілого етапу, коли, порівняно з матеріальною стороною, все більшу значимість набувають загальнолюдські гуманітарні цінності, коли йдеться вже не тільки про створення турпродукту як такого, а про надання йому максимальної якості з метою всебічного задоволення потреб людини, розвитку її особистості. Резонною і актуальною у цьому зв?язку є постановка питання про стимулювання процесів гуманізації глобальних відносин за допомогою туристичної комунікації через спрощення туристичних пересувань, підвищення якості туристичних послуг, лібералізацію доступу до об?єктів відвідання, туристичної інформації, підвищення безпеки та захисту туристів.
Туристичні підприємства, в роботі яких, звичайно, досі ще переважає економічна мотивація, ще не повною мірою усвідомлюють важливість гуманітарної - культурної, духовної та соціальної складової туризму.
Нові реалії, переваги та ризики сучасної цивілізації зумовлюють необхідність актуалізації в сучасних умовах змісту, функцій і ролі туризму. Це унікальне, комплексне та синтетичне соціально-економічне явище, що органічно поєднує численні складові та спричиняє багатовекторний вплив, в умовах глобалізації вбачається, мабуть, чи не єдиною галуззю, спроможною врегулювати протиріччя, перетворити недоліки на переваги, яка завдяки своїй універсальності, органічному зв?язку з природою людини, відкритості та доступності здатна гуманізувати сучасне технократичне суспільство, трансформувати глобалізацію, яка має як позитивні, так і негативні сторони, у засіб взаєморуху, взаєморозвитку, взаєморозуміння та взаємозбагачення.
Політика глобалізації, яку нав'язують світовому співтовариству транснаціональні корпорації, на сьогодні аж ніяк не вирівнює шанси різних соціальних суб'єктів (окремих індивідів, спільнот) на гармонійний розвиток, а лише закріплює та поглиблює існуючу нерівність. І лише деякі соціальні "стабілізатори", до яких відноситься і туризм, пом'якшують світову конкуренцію, створюють платформу для подолання надмірних соціальних антагонізмів і породжують надію на зростання рівня солідарності полярних соціальних сил при вирішенні спільних нагальних соціально-політичних, екологічних і культурних проблем та гармонізацію відносин між народами, що необхідно для координації спільних зусиль щодо розв'язання цих проблем.
2.1. Конкретизація гуманістичних ідей в умовах глобалізованого суспільства
Проблема людиномірності світу була завжди однією з головних у суспільній та філософській думці з часів існування найдавніших цивілізацій. Протогуманістичні ідеї можна знайти ще у письмових джерелах Стародавнього Єгипту та Месопотамії, Індії та Китаю, хоча форма їх виразу могла бути досить несподіваною для сприйняття пересічного європейця.
Так, А.Швейцер вважав, що індійському світогляду властиве життєзаперечення, а отже і моменти, котрі не можна назвати гуманістичними з точки зору уявлень європейської культури про гуманізм [201, 210]. Адже гуманність полягає в тому, що людина не повинна приноситися в жертву будь-якій меті, а духовність, яка складає ядро індійської культури, навпаки, вимагає певних жертв і є чисто інтелектуальним, а не життєвим актом [201, 208,214-216]. Вищим же критерієм гуманізму, вважав швейцарський мислитель, є інтереси життя та щастя людини, пройняті ідеєю цінності кожного людського буття [201, 229,222]. Разом з тим, індійська культура, починаючи з джанізму та буддизму, всебічно розробила ідею співстраждання, яка є одним з проявів гуманізму.
Глибокий фундамент у гуманізацію світової цивілізації був закладений раннім християнством з його ідеями Царства Божого всередині людської особистості, самоцінності людської душі на противагу розбещеності світського гріховного життя, схильного до бездуховного споживання.
Порушуючи заповідь Христа "Не судіть, щоб і вас не судили...", у середньовічній Європі розгорнула діяльність інквізиція, насаджуючи своє бачення гуманних у своїй основі ідей християнства жорстокими й антигуманними методами [14, Мт. 7:1-2].
У класичній формі ідеї гуманізму набули свого вираження в Європі у добу Відродження. Гуманізм тут сформувався як цілісна система поглядів і широка течія суспільної думки. Людина була проголошена вершиною природи, центром Всесвіту. Спочатку гуманізм заявив про себе як про такий, що протистоїть релігійному аскетизму, проте згодом синтезувався з християнством і набув форми християнського гуманізму, що врешті-решт гуманізувало тогочасну релігійну практику та повернуло християнство до його вихідних ідей [127, 390].
Італійський гуманізм доби Відродження виходив з принципу антропоцентризму, згідно з яким людина є творцем, подібним до Бога [71, 263]. Гуманісти вважали, що одніє