РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО- ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПЕРСОНАЛУ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ
2.1. Система вимог щодо персоналу установ виконання покарання
Для оптимального вирішення службових завдань, досягнення високих результатів у роботі працівників установ виконання покарання необхідно мати логічно обґрунтовану, докладно сформовану систему вимог до професійної діяльності персоналу установ виконання покарання. Система вимог пов'язана з практично усіма сферами діяльності персоналу місць позбавлення волі: від прийому на службу (де повинна перевірятись можливість і бажання кандидатів виконувати специфічні завдання по реалізації державної політики з приводу виконання покарання), підготовки спеціалістів у цій сфері (де безпосередньо готуються фахівці, що відповідають певним освітньо-кваліфікаційним рівням), функцій персоналу установ виконання покарання (саме вони повинні виступати першоджерелом формування системи вимог), до статусу (в якому конкретно повинні бути закріплені особисті (персональні) вимоги до кожного працівника місць позбавлення волі), системи мотивації у роботі (за відповідність вимогам нараховується грошове утримання, наступає відповідальність).
Однак, незважаючи на важливість цього питання, чіткої системи вимог до персоналу установ виконання покарання ще не вироблено. В переважній більшості сучасних джерел підходять до вирішення такої проблеми частково, фрагментарно, формуючи лише деякі групи вимог: до особистості працівника установ виконання покарання, до керівників, до повсякденної діяльності персоналу.
За Концепцією адміністративної реформи в Україні [39], реформування державної служби в Україні покликано забезпечити підбір і розстановку високопрофесійних, чесних і патріотично налаштованих кадрів апарату управління. Питання щодо того, чи відповідають працівники установ виконання покарання тим вимогам, які держава розробляє та затверджує в нормативно-правових актах, буде проявлятися у їх роботі, поводженні з підопічними і, як підсумок, відобразиться на досягненні дійсних цілей позбавлення волі: повернення після відбування покарання в суспільство людей, які пристосовані до життя в ньому.
Специфічні особливості службової діяльності працівників установ виконання покарання висувають досить високі та специфічні вимоги до особистості співробітника виправного закладу.
Враховуючи значимість історичного досвіду, аналізуючи Проект загальної тюремної інструкції Російської Імперії 1915 року [85] та наукові праці того періоду - твори Н.Ф.Лучинського [211], І.Я.Фойницького [331], І.Стевенса [301] та інших науковців, нами був зроблений висновок, що у тогочасних документах щодо тюремного персоналу можна виділити наступні групи вимог:
1. Вимоги щодо прийому на роботу.
2. Загальні вимоги щодо виконання роботи.
3. Вимоги щодо поводження з арештантами.
4. Економічні вимоги щодо виконання роботи.
5. Вимоги щодо виконання роботи окремими тюремними службовцями.
До першої групи відносяться такі норми: на посади тюремних службовців приймаються відставні та запасні чини, як особи, привчені до дисципліни та порядку і знайомі з використанням зброї, а при недостатній кількості таких кандидатів вони можуть бути замінені іншими особами, в тому числі також і відставними класними чинами цивільного і військового відомства. Причому, вибір кандидатів на посади по тюремному нагляду повинен проводитись з особливою обережністю, і на ці посади повинні призначатись особи, достатньо благонадійні та здатні до виконання складної тюремної справи.
Не повинні бути прийняті на службу до тюремної варти особи, які підверглись покаранню тюремним ув'язненням чи більш суворому, а також переведені під час військової служби в розряд штрафників [211].
Тогочасні тюремні заклади вимагали перш за все людей дисциплінованих, які б уміли володіти зброєю, тому можна зробити висновок, що пенітенціарні службовці були перш за все наглядачами, а не вихователями, але ми далі прослідковуємо і більш зорієнтовані на виховні, по відношенню до ув'язнених, цілі покарання.
Розгляд загальних вимог щодо виконання роботи, які ставились перед тюремними службовцями, дозволяє зробити висновок, що службовці місць позбавлення волі повинні були: 1) діяти, зберігаючи вірність присязі і не лякаючись небезпек, що могли б їм загрожувати через доброчинне, старанне і точне виконання ними свого обов'язку; 2) не допускати при виконанні своєї служби через корисні чи інші особисті цілі будь-яких порушень при виконанні своєї служби, при виконанні діючих законів, постанов та статутів, а також роз'яснень керівництва; 3) дотримуватись правил чесності та людяності; 4) не проявляти нерадивості і не перевищувати своїх повноважень.
Отже, при виконанні роботи службовцям місць позбавлення волі основний нахил робиться на дотримання законодавства, що регулює виконання покарання та підтримання дисципліни в установах виконання покарання, а також найефективнішого використання засобів покарання, зокрема праці.
Серед вимог, що стосуються поводження службовців з ув'язненими (третя група вимог) можна виділити такі положення. Тюремні службовці вимагають від арештантів точного виконання тюремних правил, повної покори, поважного до себе відношення і, в той же час, піклуються про їх моральне виправлення та привчання до порядку й праці. У поводженні з арештантами тюремні службовці зберігають безпристрасність, спокій та стриманість і не вступають з ними в [незаконні] (додано автором) угоди чи зносини [211].
Щодо питання поводження з засудженими у названих історичних джерелах нами помічені два основні аспекти. По-перше, якими повинні бути тюремні службовці, щоб підтримувати високий статус своєї професії, і, по-друге, що вони можуть вимагати від засуджених по дотриманню законності і правильної поведінки з працівниками.
Четверта група вимог включає в себе основні правила, якими повинен керуватися тюремний персонал по заощадженню коштів, що витрачаються на забезпечення якісного відбуванн