РОЗДІЛ 2.
ФОРМУВАННЯ ТА РОЗСЕЛЕННЯ ЦИГАНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ
Упродовж кількох століть цигани завжди жили поруч з українцями, залишаючись своєрідним, загадковим етносом із характерним типом поведінки, власними звичаями, традиціями, мовою. Образи смаглявого мандрівника, ярмаркової ворожки, циганського табору стали невід'ємними атрибутами української літературної та мистецької класики, фольклору тощо [92, 156-162]. Українці настільки звикли до присутності цього непосидючого народу, що вже здавна вважають його безвідривним від своєї культури та історії. За кількістю циганського населення Україна наприкінці 90-х рр. ХХ ст. посідала шосте місце у Центральній та Східній Європі (див. додаток А). Водночас їхній кочовий та відокремлений спосіб життя витворив дещо негативний стереотип, за який циганам не раз доводилося потерпати.
Мета даного розділу - піддати науковому аналізу існуючі теорії щодо походження циган, їх появи на теренах України, з'ясувати процес формування циганського населення України, розглянути шляхи та час проникнення, міграційні процеси серед циган у різних історико-географічних областях України протягом XVІ-XX ст., а також процес складення етнодіалектних груп циган України.
Над окремими аспектами визначеної проблеми працювали як закордонні, так і вітчизняні науковці. В.Санаров [54], Т.Кисельова [59] досліджували загальні проблеми походження циган. Дослідники М.Плохинський [26; 27], О.Баранников [39], В.Філоненко [45], М.Іванеско [82], Н.Зіневич [87], Д.Крув [149], Є.Друц й О.Гесслер [55; 56] тощо розглядали шляхи проникнення циган на територію сучасної України та Росії. Науковці Л.Черенков [57, 59], Н.Деметер [73], О.Данілкін [89] запропонували класифікацію етнодіалектних груп циган та охарактеризували деякі з них. Але узагальнюючих наукових праць створено не було. До того ж, праці більшості науковців радянського періоду було присвячено розгляду циган усього колишнього СРСР, тому питання, пов'язані з власно українськими циганами, розглядалися в них фрагментарно. Крім того, багато робіт мали не історичну, а етнографічну спрямованість, у силу чого історія формування циганського населення та його розселення в Україні у них викладена недостатньо повно або не завжди відповідає сучасним науковим вимогам. Окремі з існуючих робіт мали поверховий характер, мало спиралися на джерельну базу, деякі висновки на сьогодні є вже застарілими.
Питання, хто такі цигани й звідки вони прийшли, зацікавили науковців з моменту появи циган в Європі [54, 61]. Було створено чимало концепцій щодо їх походження, серед яких найбільш поширеними були три: єгипетська, передньоазійська та індійська.
Виникнення єгипетської теорії було пов'язано з тим, що з XV ст. скрізь в Європі почали розповсюджуватися легенди про "Малий Єгипет" як батьківщину циган, народу, що навіки був приречений до блукання. З того часу циган почали називати "єгиптянами" (в англійській мові - "gypsies", в угорській - "pharao nёpek" (фараонів народ), у французькій мові - egyptiens). Відомо, що в Україні іноді селяни також називали циган "хвараонами" [39, 1].
Хоча сучасні дослідники у цілому відмовилися від цієї теорії, але її окремі положення має прихильників й досі. Так, англійський вчений С.Кульман писав: "Без сумнівів, цигани у власній міграції до Європи побували у землі пірамід, де вони запозичили великі знання з астрології, ворожіння, чаклунства тощо [136, 3]. Що стосується "Малого Єгипту", то правдоподібне пояснення можна зустріти у дослідників Х.Веддека та Ф. де Фолетьє, які ототожнюють цю назву з містом Модоною у Греції (один з головних торгівельних центрів на шляху з Венеції до Яффи), де під горою Малий Єгипет мешкали цигани-ковалі ?127, 212?.
Що стосується передньоазійської теорії, то існувало кілька гіпотез, залежно від того, з яким народом чи місцем пов'язувалось походження циган. Так, у ХVІІ ст. дослідник А. де Спонд вважав їх вихідцями з Сінджару у Месопотамії [136], І.Гассе - нащадками передньоазійського племені сіггінов, яких згадував Геродот. Існували припущення про перебування пращурів циган у Халдеї [54, 63].
Третя теорія походження циган - індійська, яка на сьогодні є загально визнаною. Її підтверджують, у першу чергу, лінгвістичні дані. Так, ще наприкінці XVIII ст. лінгвісти зробили висновок, що за граматичним та словниковим складом циганська мова близька до санскриту й новоіндійських мов [70].
Дані антропології також не заперечують цієї теорії. Цигани мають найінтенсивнішу в Європі пігментацію волосся, очей та шкіри, максимально розвинутий третинний волосяний покров, дуже вузьке обличчя, широкий ніс, частіше з прямою або ледь вигнутою спинкою. Перевірка груп крові циган виявила високу кількість носіїв групи В та резус фактора. Усі ці риси характерні для північноіндійського типу індо-памірської групи середземноморської раси [51, 71-72]. Але змішання з оточуючими народами призвело до помітних варіацій у расовому типі циган різних країн [50, 42]. На жаль, слід відмітити, що антропологічні дані стосовно українських циган не дуже чисельні. Так, тільки в 1965 р. в Одеській області було обстежено невеличку групу циган, до того ж без врахування їх етнодіалектної належності [94, 63].
В індійських писемних джерелах не знайдено жодної згадки про етнонім "цигани". На допомогу знов приходить лінгвістика. Деякі вчені (Г.Асколі, Фр.Миклошич) вважали, що самоназви європейських циган ("ром"), вірменських циган ("лом"), циган з Середньої Азії, Сирії та Лівану ("дом") ведуть походження від санскритської назви касти співаків та музик - "дома". Відомо, що "доми" є нащадками "чандалів", "венів" та інших недоторкаємих каст, про яких згадувалося у "Махабхараті", "Законах Ману". О.Снесарев писав, що доми уявляють собою залишки дравідського населення, яке згодом було асимільоване аріями й залучене до кастової системи Індії [103, 210]. Членам цих каст було приписано грати на музичних інструментах та виробляти кошики, збирати сміття тощо [53, 119]. Походження кастового імені "дом"
- Київ+380960830922