РОЗДІЛ 2
ДОШЛЮБНЕ СПІЛКУВАННЯ МОЛОДІ
2.1. Молодіжні громади
Дошлюбне спілкування - важливий період підготовки молоді до утворення сім'ї, саме тому підготовка до подружнього життя та створення родини ніколи не сприймалася в народі як особиста справа молодих, або їх батьків; це обов'язково було турботою громади. Вплив суспільства на вибір шлюбних пар та створення родини здійснювався за допомогою добре організованих інститутів: сільської громади, вікових об'єднань молоді (парубоцькі та дівоцькі громади), церкви [214, с.260], а головним інститутом організації дозвілля молоді та регулювання її дошлюбних стосунків, були парубочі і дівочі молодіжні об'єднання (громади), хоч їхні функції цим не обмежувались. За свідченнями дослідників ХІХ ст.[249, с.159; 273, с.491], молодіжні об'єднання займались також владнанням стосунків з місцевою владою, вирішенням конфліктів, які виникали між молоддю та жителями села, а також організацією різноманітних свят, храмових "празників", різдвяних та новорічних колядувань. Але основною соціальною функцією таких об'єднань була підготовка молоді до подружнього життя [214, с.260].
Серед дослідників немає єдності у розумінні витоків молодіжних громад. Їх вбачали в таких соціальних утвореннях, як церковні братства та цехові організації, розглядали як самостійні молодіжні громади, які підпали під вплив церковних братств. Натомість існує думка про відсутність в діях парубоцьких громад "стародавніх філантропічних та просвітительських елементів", які притаманні церковним братствам [214, с.261]. Але в будь-якому разі парубоцтво належить до особливої суспільної групи, що є залишком давньої форми визнання статевої зрілості, який є більш раннім, ніж цехи, братства.
Спільною для всіх молодіжних громад була орієнтованість на шлюб, на створення родини та свого господарства. Вони об'єднували тільки неодружену молодь, спрямовуючи свої дії на організацію дуже відповідального періоду в житті людини - від парубкування (вступу в вік юності) до одруження.
Формування молодіжних статевовікових груп в рамках обрядовості починалося наприкінці весни, оскільки протягом зимового м'ясоїду напередодні масниці значна кількість старшої молоді вже взяла шлюб. Як правило формування нових молодіжних статевовікових груп відбувалося під час весняних гулянь молоді та під час підготовки і проведення деяких весняних обрядів. І не тільки в українців. Наприклад, у болгар в цей час починався набір дівчат в лазарки; дівчина, що не брала участі в обході лазарок не мала права вважатися нєвестою[243, с.351]. В цей період установлювалися тимчасові молодіжні союзи та об'єднання. Таким чином, певна частка молоді переходила в групу, яка мала право на укладення шлюбу.
Знайомство молодих парубків та дівчат, формування дошлюбних відносин та їх публічне оголошення мали місце під час суспільних розваг, на які дуже багатий весняний період. Друга половина весняного циклу обрядодій відома і як час особливих форм дозвілля - специфічних за своїм репертуаром хороводів та пісень [243, с.352].
Однією з умов вступу до молодіжної громади було досягнення парубком або дівчиною певного віку. В цілому по Україні практика раннього одруження співвідносилась з потребою родини в додаткових робочих руках. Отримати їх родина могла, зокрема, через одруження синів, що і стало підставою для формування традиції раннього одруження і, природно, раннього парубкування і дівування [154, с.45; 152, с.99]. Найбільш яскраво ця традиція проявилась в районах з застарілими формами виробничих відносин, землекористування і землеволодіння, менш помітно - там, де стверджувались порівняно прогресивні соціально-економічні відносини. Скажімо, в Галичині парубкування починалось в 15-16 років, а дівування - в 14-16 років. На Поділлі парубки та дівчата починали ходити на "вулицю", тобто місце, де молодь збирається на гуляння, в 15 років, в Середньому Подніпров'ї - відповідно в 16-17 років та в 16 років [214, с.261].
Важливими умовами вступу до молодіжної громади були, на думку односельчан, досягнення необхідного рівня громадянської зрілості парубків та дівок, ставлення до цього їхніх батьків. Вступивши до громади, молодь отримувала право на створення родини, участь в сімейних радах, іноді і в сільських сходах, на витрату зароблених грошей та інш. Але навіть досить обмежені права варіювалися в залежності від віку та ставлення до дитини в родині. Діти різного віку в родині за традицією мали відповідне коло обов'язків та прав. Існували й особливі найменування для кожної статевовікової групи. Наприклад, хлопчика до 10 років називали хлопець (він пас гуси, кури або телят), від 10 до 12 років - хлопчисько (він вже допомагав батькові), від 13 до 16-17 років - підпарубок (працював нарівні з батьком, але під його наглядом), старше 16-17 років - парубок (на Західному Поділлі та в Українських Карпатах - легінь) (він вже працював самостійно). Дівчинку до 10 років називали дівча, від 10 до 13 років - дівчина, в 14-16 років - дівчище, старше 16 років - дівка (в Середньому Подніпров'ї і на Поділлі - дівка у заплітках в Прикарпатті - дівка у бовтицях, на Слобожанщині - дівка на виданні) [214, с.261].
Слід враховувати той факт, що коли син або донька ставали членами молодіжної громади, вони менше уваги приділяли домашнім справам, саме тому батьки іноді відтягували час вступу своїх дітей до громади. Але, згідно з нормами звичайного права, вони могли піти на цей крок лише за деяких обставин: у разі хвороби кого-небудь з батьків, або якщо донька чи син були недостатньо підготованими до самостійного життя. Однак, подібні ситуації виникали рідко. Зазвичай, батьки очікували з радістю часу вступу їхніх дітей до громади, намагались відзначити цю подію [214, с.261].
Перехід до нової вікової групи супроводжувався відповідними обрядодіями. В.К.Борисенко відмічає, що характер цих дій мав у різних регіонах України свою локальну специфіку [95, с.119]. Так, зокрема, змінювали зачіски: парубків підстригали по-особливому, а дівкам вперше заплітали коси. К