РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ІСТОРІОГРАФІЇ У ПРАЦЯХ
МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО
У предметному полі грушевськознавства останніх років спостерігається виразна тенденція відходу від описовості й аналітичного документалізму. Дослідники все більше зосереджуються на теоретичних аспектах творчості М.Грушевського - концептуально-історіософському, методологічному та історіографічному. Це дозволяє піднести дослідження на новий якісний рівень, вписати спадщину вченого у світовий інтелектуальний контекст ХХ ст. і тим самим більш адекватно оцінити її важливість для національної культури. Проте, якщо перші два аспекти вже мають поважну літературу та дочекалися розробки на дисертаційному рівні, цього, на жаль, ще не можемо сказати про історико-наукову складову доробку М.Грушевського. За майже ніж столітнє існування грушевськознавчих студій маємо лише по кілька публікацій, присвячених аналізу поглядів ученого на видатних українських істориків (переважно, це - М.Костомаров, М.Драгоманов, В.Антонович, В.Липинський) [185; 246; 315; 323; 256; 272], та на деякі періоди вітчизняної історичної думки [169; 202; 271; 326]. Така фрагментарність не дозволяє, з одного боку, скільки-небудь повно охарактеризувати історіографічний доробок М.Грушевського, з іншого - завершити оформлення відповідної ділянки дисциплінарної структури грушевськознавства [170, 38-41]. І вже зовсім відсутнє опрацювання різного плану теоретичних моментів історіографічної рефлексії вченого, що унеможливлює як побудову цілісної концепції історико-наукової моделі дослідника, так і гальмує вивчення інших напрямків його творчості. Зауважимо, що в сучасній історичній науці взагалі спостерігається зростання уваги до різного роду теоретико-методологічних аспектів історії історіографії. Польський дослідник Я.Поморський навіть запропонував увести нову дисциплінарну галузь історіографії, яку назвав "теоретична історія історіографії" [410]. На нашу думку, теоретико-історіографічна проблематика в працях М.Грушевського розпадається на три великі проблемні групи довкола яких зосереджено другорядні концептуальні міркування. Перша група пов'язана з розумінням М.Грушевським предмету та завдань історіографії. Друга зосереджує увагу на проблемі концептуально-методологічних засад історико-наукових досліджень. У третій осмислюються різноманітні варіанти періодизації історіографічного процесу. Саме на цих елементах теоретико-історіографічної концепції вченого ми й зосередили свою увагу.
2.1. Термін "історіографія" та предмет історії історичної науки
у спадщині М.Грушевського
У складному процесі диференціації наук, у становленні та формуванні нових дисциплін важливим моментом є виявлення й уточнення кола питань, якими покликана займатися дана наука. Визначення предмету дослідження, як правило, складається та осмислюється не одразу. Для цього необхідно накопичення певного досвіду та наявність стійкого дослідницького інтересу. В історії науки відомі приклади, коли щойно виникаючі галузі знання певний час обходилися без спеціальних назв. Якщо за дисципліною затверджується певне найменування, фіксується чітке коло досліджуваних проблем - значить, ця галузь науки пройшла початковий, "організаційний" період і настав уже наступний, більш високий рівень її розвитку.
Тлумачення терміну "історіографія" безпосередньо змикається з розумінням сутності даного предмету. Проте, ці поняття не зовсім тотожні. Перш ніж розглянути бачення М.Грушевським цього теоретичного питання, ми, згідно з принципом історизму, обґрунтованим у вступі до дисертації, коротко зупинимося на історіографічному контексті проблеми, який, поза сумнівом, дозволить максимально адекватно інтерпретувати відповідний текст ученого. Спробуємо показати, що розуміння предмету історії історичної науки мінялося не тільки у різних істориків на різних етапах розвитку історичної думки, але в деяких випадках спостерігалась зміна уявлень про зміст історіографії у одного й того ж автора. Ці термінологічні та змістові пошуки проходили у часи формування історіографічної парадигми М.Грушевського, стимулюючи його власну історико-наукову рефлексію, та мали поважний креативний вплив на неї.
Формула "історія історичної науки" тобто назва, що найбільш повно, на думку Р.Киреєвої, відповідає дисципліні, виникла в ХІХ ст.: "...дореволюційна історична наука підходила до неї, користувалася нею, але не закріпила її у своїй практиці" [240, 74-75]. У той час українська історіографія проходила складний шлях від маргінальної структури у межах російської та польської історичної науки до національної історичної науки зі своїми інституціями, кадрами, концептуально-методологічним апаратом. А оскільки М.Грушевський сформувався як історіограф під впливом саме російської академічної науки, розглянемо традицію інтерпретації цієї дисципліни в Російській імперії.
Протягом ХІХ ст. у системі історичного знання йшов інтенсивний процес формування його історико-наукової складової як цілком самостійного структурного підрозділу. В університетах Російської імперії ця лінія трансформувалась у навчальну дисципліну та визначила нове значення терміну "історіографія" як історії самого історичного знання. Університетська практика другої половини ХІХ - початку ХХ ст. закріпила у навчальних планах історіографічні курси [328; 332; 384]. Саме "критичне осердя" - критичний огляд літератури, що поєднував критику джерел і критику традиції їх прочитання складав основний зміст історіографічних досліджень і курсів. Так, О.Маркевич писав про зміст свого курсу "Російська історіографія": "Обидва роки я читав власне про джерела російської історії, додавши до цього на другий рік і нарис науки російської історії..." [283, 80-81].
На початку ХХ ст. у середовищі історіографів почало переважати більш широке розуміння проблемного поля цієї нової наукової дисципліни. У нього стали включати історію історичної думки, що була представлена у критичному огляді поглядів окремих істориків або течій і шкіл, в аналізі спеціальних досліджень, в історії історичних закладів та ін