РОЗДІЛ 2.
ДЕПОРТАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ІЗ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
(ВЕРЕСЕНЬ 1939 – ЖОВТЕНЬ 1944 РР.)
2.1. Радянські депортаційно-переселенські акції 1939-1941 рр.
Результатом Першої світової війни для Західної України, зокрема Східної
Галичини і Західній Волині, стала окупація цих територій польськими військами і
долучення до польської держави. В ІІ Речі Посполитій опинилася українська
політична та військова еміграція [29], яку поляки ізолювали в концентраційних
таборах (Стшалкові, Вадовіцах, Домб'ю, Тухлі). Всього через них пройшло 100
тисяч чоловік, з яких близько 27 тисяч загинуло від хвороб [42:23]. Значна
частина колишніх в’язнів польських концтаборів стали членами УВО, а згодом ОУН.
Проти них велися політичні процеси до 1939 року включно і новий табір в Березі
Картузькій (тепер м. Береза Брестської області) став місцем “перевиховання” для
багатьох тисяч українців [51:56]. Тяжкі умови праці, голод, моральні знущання
та побиття українців стали причиною ще більшого поширення національного руху на
Західній Україні [52:209].
Згідно декрету про створення господарств осадників від 1919 року на території
Східної Галичини почалася експансія поляків (переважно ветеранів війни), які
мали сприяти денаціоналізації українського населення і виконувати каральні
поліцейські функції [53:431]. Політика Польщі була спрямована на поглинання
“кресів” і насадження державної та етнічної полонізації [53:14]. Закриття
українських шкіл, утруднення доступу українців до владних структур, насадження
римо-католицизму призводили до посилення впливу польського національного
елементу. Для послаблення українського впливу в регіоні з ініціативи
волинського воєводи Г.Юзефського був створений “санітарний” кордон між
Галичиною та Волинню (Сокальський кордон) [42:25]. Прикордонна смуга
підсилювалася польським урядом завдяки колонізаційній політиці та створенням
резервацій, в результаті чого кількість поляків в Східній Галичині відчутно
збільшилася (див. табл. 1).
Таблиця 1.
Поляки на західних землях України в 1931 та 1941 рр.
Адміністративна одиниця (воєводство)
Відсоток поляків станом на 1931 рік
Адміністративна одиниця (область)
Відсоток поляків станом на 1941 рік
Львівське (Львівська, Дрогобицька обл.)
14,4
Львівська
39,3
Дрогобицька
42,5
Станіславське
16,6
Станіславська
23,3
Тернопільське (Тернопільська, Львівська обл.)
36,7
Тернопільська
44,1
Середній відсоток поляків
22,6
37,3
[55:18-19].
З таблиці можна зробити висновки, що протягом десяти років відсоток поляків
зріс в Львівській, Дрогобицькій, Станіславській та Тернопільській областях на
14,7%.
Слід зауважити, що в даній таблиці відсоток поляків може бути дещо завищений,
однак при цьому приріст був значний. Під час перепису населення 1931 року в
Польщі до “поляків” зараховували – власне поляків, латинників (римо-католиків)
і осадників. Дві останні групи мали значний відсоток українців [33:170].
Підтвердженням цього служить велика кількість осадників-українців, депортованих
із Західної України, яких вивезли згідно постанови РНК СРСР від 29 грудня 1939
року “Про виселення осадників з західних областей УРСР та БРСР”. Звідки
з’явилися серед польських осадників-колоністів українці? Як зазначає д-р
Володимир Бемко, емігрант з Тернопільської області, до 1936 року з Бережанщини
зникли “військові колонії” з Потутор, Жовнівки, Двірців, а місцеве українське
населення викупило в поляків-колоністів близько 10 тисяч гектарів землі
[52:173]. Колоністи продавали свої наділи за “воєнні заслуги” по сто доларів за
морг (0,57 га), оскільки польський злотий не мав довіри в місцевого населення
[52:174]. Доволі часто практикувалася спекуляційна торгівля землею. Так лідер
селянської партії „П’яст” В.Вітос купив маєток у Тарновському повіті площею 392
га орної землі та лісу. Родичі В.Вітоса за безцінь придбали у Тернопільському
воєводстві 840 га землі, яку потім продали українським селянам по триста дол.
за морг [56:30]. Спекуляцією та хабарництвом займалися і численні чиновники
земельних управлінь. Власне, земельний голод значної частини селянства та
потурання уряду зловживанням і спекуляціям навколо парцеляції створили
земельним магнатам та парцелярним товариствам сприятливі умови для підвищення
цін на землю, які у східних воєводствах зросли з 17 дол. за га в 1920 р. до 140
дол.. за га у 1928 році.
Характеризуючи етнічний, політичний та соціальний стан Західної України
напередодні Другої світової війни, можна виділити такі основні показники:
1. З початком окупації Західної України уряд Польщі продовжив наступ на
національні традиції місцевого українського населення (введення польської мови
в школах і державних установах, поширення римо-католицизму);
2. Ведення колонізаційної політики Польщі шляхом наділів землі ветеранам війни,
так зване осадництво;
3. Політичні репресії проти українських націоналістів з проведенням їхньої
депортації в Західну Білорусію;
4. Поширення народного спротиву полонізації Західної України шляхом саботажу
заходів польської влади, викупу земель в польських осадників та фізичне
знищення польських чиновників (вбивство Б.Перацького, Т. Голувка).
Таким чином, в результаті заходів польської влади на Західній Україні серед
українців, які складали 80% населення, була сформована антипольська суспільна
думка [52:210]. В подальшому ці настрої були використані радянською владою в
процесі приєднання західноукраїнських земель до складу СРСР.
В той же час радянська Україна, яка пережила “воєнний комунізм” і НЕП, стала на
шлях індустріалізації та колективізації в результаті карально-репресивних
методів ведення господарства, формування яких тривало протягом 20-х рок
- Київ+380960830922