РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ СКЛАДОВІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ РИНКОВИХ ІНСТИТУТІВ В АГРАРНІЙ ЕКОНОМІЦІ
2.1. Інституціональні зміни відносин власності як умова і фактор трансформації сільського господарства
Становлення України як самостійної держави вимагає формування власної економічної системи ринкового типу, всі елементи якої забезпечували б якісне виконання властивих їм функцій. Це складний і болючий процес, який вимагає здійснення значної кількості заходів, першочергова роль серед яких належить реформуванню відносин власності. Останнє випливає з того, що види і форми власності, характер відносин власності виступають визначальними ознаками економічної системи та її економічних інститутів. Якщо адміністративно-командній системі притаманне панівне становище державної форми власності, то ринкова економіка найчастіше ґрунтується на всьому спектрі форм і відносин власності, передбачає дотримання принципів їх рівних прав на існування.
Протягом декількох десятиріч аграрна економіка нашої держави була одноукладною і ґрунтувалася на державних підприємствах і одержавлених колгоспах. Так, на час отримання Україною незалежності з 74115 млн. вартості виробничих основних фондів, які мали у своєму користуванні сільськогосподарські підприємства, 51908 млн. крб. або 70% належали колгоспам, 22092 млн. крб. або 29,8% - радгоспам і 115 або 0,2% міжгосподарським підприємствам [ 51, с.333]. Сільськогосподарські угіддя розподілялись таким чином: із 41973 тис. га цих угідь 26816 тис. га, або 63% належало колгоспам, 58 тис. га, або 0,1% - міжгосподарським підприємствам, 9313 тис. га, або 22,1% - державним сільськогосподарським підприємствам і тільки 48 тис. га, або 0,1 недержавним сільськогосподарським виробникам. В цілому це становило 85,3% від усієї площі сільськогосподарських угідь [51, с.468].
Панування по суті справи однієї (державної) форми власності породило сувору ієрархічну побудову економічної системи знизу доверху, її функціонування на основі наказів, команд, інструкцій, що обумовило небачене її одержавлення і монополізацію, призвело до низької ефективності та невисокого рівня життя народу. В сільському господарстві нашої країни теж мала місце монополія на засоби виробництва малоефективних колгоспів і радгоспів. Криза в сільському господарстві є, перш за все, кризою структури земельних відносин, які склалися в радянський період та відповідних суб'єктів господарювання і інституціональних механізмів їх реалізації [52, с.27]. Остання визначає необхідність і основні напрямки радикальних інституціональних перетворень в сільському господарстві нашої держави.
Формування економічних інститутів у сільському господарстві пов'язане насамперед з перетвореннями державної і одержавленої форм власності - основи адміністративно-командної системи. Щоб ліквідувати останню треба замінити притаманні їй відносини власності системою різноманітних форм власності, що стали б основою вільного підприємництва, реалізації потенціалу людини, її розуму, здібностей, ініціативи, майстерності. Такі трансформаційні перетворення закладуть підвалини більш раціонального використання ресурсів суспільства, бо "логіка сучасного економічного розвитку відображає ефективність змішаної багатоукладної економіки, яка функціонує на органічному поєднанні різних форм власності і використанні диференційованих механізмів їх регулювання і управління" [53, с. 45]. Утвердження різноманітних форм власності забезпечує дію конкуренції, взаємодію, переплетіння різних соціальних типів господарювання і секторів економіки, об'єднуваних збереженням в них у різних формах приватних основ, які в ряді випадків поєднуються та інтегруються з колективними, кооперативними і суспільними основами. Це забезпечить формування економічних підвалин змішаного суспільства, яке приходить на зміну пануванню якогось одного економічного укладу, який пригнічує інші. Об'єктивно необхідною передумовою побудови такого суспільства виступає роздержавлення і приватизація державної і одержавленої форм власності.
В країнах ринкової економіки та постсоціалістичних передумови роздержавлення і приватизації різні. В економічно розвинених країнах головним змістом роздержавлення і приватизації стали скорочення частини державної власності та державного сектора в економіці, її часткова децентралізація, переведення в інші форми власності, тобто подолання монополізму у виробництві, обміні, споживанні. "Зрештою - зазначає А. Чухно - вони є природно історичними процесами формування різноманітних форм власності, в яких інтегрується взаємодія двох типів привласнення (приватного і суспільного) з яскраво вираженим потягом до індивідуальної власності" [54, с.91]. В основі роздержавлення і приватизації в цих країнах лежить посилення диверсифікації структури продуктивних сил, піднесення ролі особи в економіці і всьому житті суспільства. Якраз глибокі зміни в продуктивних силах, становищі людини зумовлюють формування різноманітних систем відносин власності.
Під роздержавленням розуміється глибинний процес переходу від тотальної одержавленої економіки до економіки багатоукладної, змішаної [55, с.39]. В широкому розумінні сутність роздержавлення в колишніх соціалістичних країнах полягає у ліквідації монополії держави в усіх сферах життя суспільства з метою утвердження різних суспільних форм його організації, різноманіття економічних інститутів, політичного та ідеологічного плюралізму, створення умов для соціально-культурного і духовного вдосконалення кожного члена суспільства та реалізації всієї сукупності громадянських прав і свобод особи.
У вузькому розумінні під роздержавлення в постсоціалістичних країнах маються на увазі широкомасштабні трансформації, метою яких є створення недержавного сектора економіки, усунення держави від функцій оперативного управління виробництвом, скорочення обсягу державних послуг, досягнення рівності умов для підприємств усіх форм власності, автономність державного сектора, його демонополізація і надання підприємст