Ви є тут

Участь жандармерії в державному будівництві та захисті суверенітету ЗУНР

Автор: 
Футулуйчук Дмитро Дмитрович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U001097
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ТА ВЗАЄМОДІЯ КОРПУСУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ЖАНДАРМЕРІЇ ТА НАРОДНОЇ МІЛІЦІЇ В УМОВАХ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ ВІЙНИ 1918-1919 рр.

1918 рік став переломним як у європейській, так і українській історії першої половини ХХ ст. У цей час український політикум прагнув розпаду не лише Романівської, але й Габсбурзької імперій. Проголошення незалежності Української Народної Республіки у Києві привітала вічева хвиля, яка прокотилася західноукраїнськими землями навесні того року. 25 березня у Львові (зал Музичного інституту ім. М. Лисенка) відбувся з'їзд представників українських партій. Його делегати (понад 500 осіб) надіслали вітання проводу УНР, а також ухвалили резолюцію з вимогами надання національним меншинам краю національної автономії та політичної рівноправності, припинення насильницької полонізації Холмщини, а головне - "злуки всіх національних сил" [ 1918.27 берез.]. Реалізуючи ці національно-політичні плани, Українська парламентська репрезентація домагалася від офіційного Відня відмови від утиску "правно-державного становища Східної Галичини", зменшення у краї австрійського війська, заміни військової адміністрації цивільною, виділення коштів для закупівлі на Великій Україні хліба, якнайшвидшого повернення до рідних домівок біженців і переселенців з центральної Австрії та Росії, припинення польського терору на Холмщині та Підляшші [507. C.25]19. Все це свідчило про необхідність перебрання українцями влади в регіоні й назріваючий польсько-український військово-політичний конфлікт [504-508]20.
Формування українських органів охорони суспільного порядку розпочалося у ході Першолистопадового повстання 1918 р. одночасно з утворенням на місцях органів самоврядування. Українське військове керівництво наказувало місцевим політичним провідникам негайно перебрати у свої руки всі державні установи, зокрема й жандармерію [127. 6 лист.]21. У Східній Галичині відразу після роззброєння місцевої австрійської жандармерії розпочала роботу українська жандармерія та міліція, чиїм основним завданням було збереження правопорядку та створення нормальних умов для побудови національної демократичної держави.
Як уже зазначалося, встановлення місцевої української влади в повітах відбувалося впродовж першої декади листопада 1918 р. Селяни роззброїли повітову і місцеву жандармерію в повітах Гусятин [322. С.293]22, Комарно [218. С.93]23. Під час перебрання в руки українців станиці жандармерії у Збаражі, лише один жандарм-українець висловив бажання працювати для української влади, а решта - поляки та німці - виїхали додому. Їхні місця зайняли українці, які перебрали від австрійського коменданта зброю і амуніцію [198. С.506-507]24. Про ситуацію, яка склалася на початку листопада 1918 р. у Підгайцях на Тернопільщині, львівська газета "Українське Слово" повідомляла: "Для удержання ладу і порядку в повіті реактивовано всі дотеперішні станиці жандармерії, прийнявши до служби виключно самих українців. Кромі сего поручено Комісарам громадським створення озброєних нічних варт" [131. 17 лист.]25.
Тільки під вечір 2 листопада 1918 р. до Комарна увійшла група військовиків під командою десятника полку УСС Петра Томашівського. Українські стрільці зайняли будинок повітової поліції, чиїм комендантом став підстаршина австрійської армії Филимон Цигилик із Хишевич, а помічником - його односелець Олекса Щупак. Перебравши від поляків у відділенні поліції 27 рушниць, українська міліція зайняла також будинок рільничої школи в Рудках [218. С.98-99]26. Повітовим командантом жандармерії було призначено Дмитра Курівця, а командантом місцевого відділу - Коцюбу [218. С.98-99]27. Командантом жандармерії в Кам'янці Струмиловій було призначено підхорунжого Семена Лісовця [184. С.321]28.
За спогадами Осипа Клодницького, перебирати владу в Товмачі та околицях не становило великих труднощів, бо там не було жодного гарнізону австрійського війська, а озброєною силою виступали тільки станиці жандармерії. До того ж майже в кожній станиці були жандарми - українці, які відразу після перевороту зайняли посади командантів станиць, а неукраїнців звільнили [208. С.864-869]29. Отець Володимир Клодницький уточнив, що в самому Товмачі була станиця повітової жандармерії за складом і командою українська. Командантом товмацької жандармерії був Іван Наконечний, інтелігентний і дуже свідомий українець, а його заступником - також українець Микола Романюк [209. С.860]30. Володимир Клодницький з Андрієм Яремчуком почали перебирати владу в Товмаччині з того, що насамперед роззброїли хотимирську австрійську жандармерію; вони переформували її на українську і скерували своїх людей для влади в польському селі Тарновиця [209. С.860]31.
В історико-мемуарному нарисі про село Теплиці Ярославського повіту учасник листопадових подій 1918 р. писав: "Коли у Львові проголошено незалежність української держави, теплицькі військовики, які повернулися з чужих фронтів, роззброїли австрійську жандармерію в Теплицях. Вони довший час повнили в селі охоронну службу, наладнали сільську адміністрацію і готовились прийняти дальші зарядження уряду" [332. С.93]32. Із Бібрки кур'єр Андрій Козакевич доставив до Львова такі відомості: "Повітову жандармерію обняв наразі Командант постерунку жандармерії Тягнибіс" []33. Гурт молодих селян із Грушева, який прямував до Дрогобича допомагати встановлювати українську владу, по дорозі з'єднався із селянами з Добрівлян під проводом учителя Кужіля. Вони разом обступили станицю добрівлянської жандармерії, роззброїли її і передали командування станиці українцеві, а гвинтівки забрали для своїх відділів [184. С.284]34. У Підволочиськах, роззброївши уланів, які не чинили серйозного опору, десятник Хабурський зорганізував українську сотню, озброїв її та обмундирував, а четар М. Яворівський зайнявся організацією пішої і кінної жандармерії, яку пізніше передав під командування Зубекові, колишньому підхорунжому австрійського війська [184. С.354]35.
Як згадував Антін Заплітний, у княжій Теребовлі захоплення будівлі