РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Загальна характеристика обстежених хворих
Матеріали, подані у дисертації, ґрунтуються на ретроспективному аналізі історій хвороб і амбулаторних карток 192 пацієнтів, які були обстежені в лабораторії нейроурології за період з 1993 по 2000 рр., а також на підставі результатів обстеження та лікування 87 пацієнтів, що проводились в амбулаторних умовах поліклініки або стаціонару Інституту урології АМН України за період з 2000 по 2003 рр. Таким чином, у дослідження було включено 279 хворих із міхурово-сечовідним рефлюксом, що виник на тлі нейрогенних дисфункцій сечового міхура.
У дослідження не ввійшли пацієнти з МСР V ступеня (за класифікацією P.E. Heikel і K.V. Parkkulainen), ознаками інфравезикальної обструкції, анатомічними аномаліями сечостатевої системи або захворюваннями центральної нервової системи.
Спільною ознакою всіх хворих було наявність МСР та НСМ. Дисфункції сечових шляхів у таких хворих викликались функціональними порушеннями уродинаміки. До останніх відносимо такі ситуації, коли є свідчення дисфункцій сечових шляхів (приміром, дизуричні розлади, зміни показників уродинаміки, МСР, розширення верхніх сечових шляхів та інші.), що не викликані механічними причинами. Головним етіологічним фактором при цьому виступає патологія периферичних ланок нервової системи чи безпосередньо м'язового апарату нижніх сечових шляхів. Це призводить до порушення скорочення останнього у вигляді його послаблення, появи надмірних скорочень, порушенням координації між фазою накопичення та вигнання сечі. У більшості випадків у пацієнтів спостерігали гіперрефлекторний НСМ, який склав 82,4% випадків від інших форм НДСМ. Норморефлекторний НСМ діагностовано був у 14,7% випадків, а гіпорефлекторний - у 2,9%. Розподіл пацієнтів за формами НДСМ наведений на рис. 2.1.
Рис. 2.1 Поділ хворих за формами нейрогених дисфункцій сечового міхура (%) Із них чоловічої статі було 32 особи (11,5%), а жіночої - 247 (88,5%). Середній вік хворих був 8,9 р., який коливався від 8 міс. до 41 року та у абсолютної більшості хворих він не перевищував 20 років, як видно із таблиці 2.1.
Таблиця 2.1
Розподіл хворих за віком і статтю
Вік, роки
СтатьЗагальна кількістьЖінкиЧоловікиn%n%n%До 57229,226,27426,56-1010944,11546,912444,411-154919,81031,35921,216-2093,739,4124,321-4183,226,2103,6Всього247100,032100,0279100,0 Примітка. n-кількість хворих
Серед хворих було діагностовано МСР I ступеня у 93 пацієнтів (33,3%), МСР II ступеня - у 12 (4,3%), МСР III- IV ступеня - у 174 (62,4%),
як це видно із рис. 2.2.
Рис. 2.2 Поділ хворих за ступенями міхурово-сечовідного рефлюксу (%)
При діагностиці МСР у хворих із НДСМ сторони враження рефлюксом були різними, зустрічався як однобічний у 57,7 % випадків так і двобічний у 42,3 %. Розподіл хворих в залежності від сторони враженн наведений у таблиці 2.2.
Таблиця 2.2
Розподіл хворих за стороною враження міхурово-сечовідним рефлюксом
Бік враження МСРСтупінь МСРЗагальна кількістьIIIIII- IVn%n%n%n%Правобічний3436,6433,32715,56523,3Лівобічний3638,7541,75531,69634,4Двобічний2324,7325,09252,911842,3Всього93100,012100,0174100,0279100,0 Примітка. n-кількість хворих
Діагностуючи та оцінюючи власне МСР та НДСМ, ми намагались як можливо ширше виявити можливі наслідки захворювання. Особливу увагу звертали на виникнення поруч з МСР запальних захворювань сечовидільної системи та змін рентген-архітіктоніки верхніх сечовидільних шляхів.
Скарги на дизуричні розлади (імперативні поклики, імперативне нетримання сечі, біль під час випускання, енурез, ніктурію,) відмічено у 183 хворих (65,6%). Розподіл пацієнтів за наявностю дизуричних розладів наведений на рис. 2.3.
Рис. 2.3 Розподіл хворих зі міхурово-сечовідним рефлюксом за наявності дизуричних розладів (%)
Загострення хронічного пієлонефриту у пацієнтів із міхурово-сечовідним рефлюксом, який виник на тлі нейрогенних дисфункцій сечового міхура, за останній рік було у 186 хворих, що складає 66,7% від усіх хворих. Вік більшості хворих із загостреннями хронічного пієлонефриту припадає на 6-10 років. Розподіл пацієнтів за наявностю діагностованого загострення хронічного пієлонефриту за останній рік
наведено на рис. 2.4.
Рис. 2.4 Розподіл хворих за наявністю рецидивів пієлонефриту (%)
При лабораторному дослідженні зміни у загальному аналізі сечі (лейкоцитурія) виявлено у 185 хворих (66,3%) (рис. 2.5). Розподіл пацієнтів за наявностю лейкоцитурії наведений на рис. 2.5.
Рис. 2.5 Розподіл хворих за наявністю лейкоцитурії (%)
Уретерогідронефроз було діагностовано у 60 хворих (21,5%). Розподіл пацієнтів за наявностю уретерогідронефрозу наведений на рис. 2.6.
Рис. 2.6 Розподіл хворих за наявністю уретерогідронефрозу (%)
Порушення функції нирок виявлено у 11 хворих (3,9%) (рис. 2.7). Розподіл пацієнтів за наявностю порушення функції нирок наведений на рис. 2.7.
Рис. 2.7 Розподіл хворих за наявністю порушення функції нирок (%)
2.2. Методи дослідження
Усім пацієнтам було виконано комплекс обстежень, які включали в себе як загальні клініко-лабораторні, так і специфічні дослідження. Отримані результати були оброблені статистично.
2.2.1. Загальноклінічні дослідження хворих складалися зі скарг, анамнезу захворювання, проведення оцінки загального та біохімічного аналізу крові (по показам виконувалась іонограма), загального та за Нечипоренко і Зімницьким аналізу сечі (по показам - бактеріологічне дослідження з визначенням чутливості бактерій до антибактеріальних препаратів). Також проводилось УЗД нирок та сечового міхура за загальноприйнятою методикою.
Серед клінічних проявів звертали увагу перш за все на дизуричні розлади, підвищення температури тіла, наявність домішок у сечі, порушення загального стану у хворого.
У більшості хвори