РОЗДІЛ 2. ПРОВІДНІ ГУМАНІСТИЧНІ ІДЕЇ СИСТЕМИ ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДІ А.С.МАКАРЕНКА.
У розділі виявлено та сформульовано зміст принципів системи виховання А.С.Макаренка щодо її гуманізації; розкрито його погляди на особистісний розвиток і професійне становлення учня в процесі трудового виховання.
2.1. Гуманістичні принципи системи виховання А.С.Макаренка.
2.1.1. Гуманістичний зміст педагогічної практики А.С.Макаренка.
Принцип гуманізації та демократизації є загальним для всіх напрямів системи національного виховання. Тому, перш ніж відокремити провідні гуманістичні ідеї системи трудового виховання необхідно виявити загальні принципи системи виховання А.С.Макаренка щодо її гуманізації та проаналізувати погляди українського педагога на значення трудового виховання в особистому розвитку учня, спираючись на гуманістичні ідеї системи виховання А.С.Макаренка.
Розглянемо основні положення системи виховання А.С.Макаренка, які розкривають гуманістичну суть його виховної роботи.
Гуманістична спрямованість виховання означає необхідність створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; постановку виховання в центр навчально-виховного процесу, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної [225, с.47].
Взагалі, гуманізм (лат. Humanus - людяний, людський) - система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. Ця система спрямована на утвердження поваги до гідності й розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей [50, с.76].
У свій час А.С.Макаренко досить критично ставився до традиційної педагогіки, яка на перший план завжди висувала питання навчання (дидактики), а виховні проблеми ставила на другий. Між тим, виховання є якісно іншою категорією. Воно має всеохоплюючий характер. Всеосяжність виховання виражається насамперед у тому, що воно не сумісне з порційністю, властивою навчальному процесу. Виховувати окремі риси і якості особи у визначеній послідовності й черговості, як це буває під час вивчення певних "порцій" будь-якого шкільного предмета, практично неможливо. Будь-яке явище, факт, форма роботи, захід і саме навчання всебічно впливають на особу, позначаючись водночас на формуванні в неї позитивних або негативних морально-етичних, естетичних і будь-яких інших властивих людині рис. Аналізуючи проблеми шкільного виховання, А.С.Макаренко писав, що "людина не виховується частинами, вона створюється синтетично всією сумою впливів, яких вона зазнає" [151, т.5, с.443]. Всеосяжність виховання виражається і в тому, що виховний вплив на особу має все, що її оточує: і природа, і суспільство, і виробництво. Зрозуміло, що сама школа успішно розв'язати виховні проблеми не може. Тут потрібна тісна співдружність школи, сім'ї та громадськості [241, с.9].
Великий гуманіст і патріот, А.С.Макаренко, самовіддано працюючи на одній з найважчих ділянок педагогічної діяльності - ділянці виховання й перевиховання безпритульних дітей, правопорушників, - постійно втілював свої переконання в життя. Не знайшовши відповідної теорії й методики виховання нової людини, зазначає відомий макаренкознавець М.Д.Ярмаченко, педагог-новатор у співдружності з учителями-однодумцями створює нову систему. У ній знайшла своє відображення доцільна сукупність виховних засобів, що передбачає одночасно з основними їх принципами й напрямами застосування різноманітних оригінальних прийомів, які мистецьки зачіпали б внутрішній світ дітей, підлітків і юнаків [241, с.9].
Нині великого поширення набули різноманітні моделі особистісно-орієнтованого виховання. Особистісна орієнтація передбачає гуманістичну конверсію освіти.
Деякі освітяни вважають, що система А.С.Макаренка не відповідає сучасним поглядам на гуманістичне виховання. Але однією з особливостей педагогічної системи Антона Семеновича Макаренка та його концепції особистості є віра в людину, її задатки, можливості й необхідність їх розвитку. Глибока повага до людини, бажання "проектувати в людині хороше", іншими словами - гуманістичний зміст його виховної концепції. Антон Семенович Макаренко глибоко вірив в людину. За його визнанням, він захопився оптимізмом О.М.Горького, для якого кожна людина була доброю не в моральному чи соціальному розумінні, а в розумінні краси й сили. Бачити в людині добре завжди важко, підкреслював педагог. Тому він вважав, що добре треба проектувати й педагог мусить це робити. За його переконанням, педагог має підходити до людини "з оптимістичною гіпотезою, незважаючи на деякий ризик помилитися" [149, т.3, с.300].
А.С.Макаренко завжди йшов за своїм гуманістичним принципом: бачити в кожній людині особистість, розкрити її людську неповторність, красу, талант.
Саме гуманістичні ідеї та орієнтири висуваються на перший план у сучасному національному вихованні. У Концепції національного виховання зазначено, що ці ідеї ґрунтуються на повазі до особистості дитини, турботі про її розвиток. Такий підхід передбачає визнання кожного вихованця унікальною особистістю, його прав, ставлення до нього як суб'єкта власного розвитку, йому властива опора у вихованні на сукупність знань про людину та високий професіоналізм [106, с.5].
У процесі своєї педагогічної практики А.С.Макаренко зрозумів, що ніяких особливих "правопорушників" немає, є люди, які потрапили в скрутне становище. "Я дійшов висновку, - пише він, - що немає дітей-правопорушників, а є люди, не менш багаті, ніж я, які мають право на щасливе життя, не менш, ніж я, талановиті, здатні жити, працювати, здатні бути щасливими і здатні бути творцями" [149, т.3, с.301]. Але, коли ці діти опиняються на вулиці "без допомоги, без суспільства, без колективу, без друзів, без досвіду, з пошарпаними нервами, без перспективи", зрозуміло, що нормальні діти стають правопорушниками [149, т.3, с.301]. Тому з перших д