РОЗДІЛ 2
МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ ХВОРИХ
2.1. Клінічні й інструментальні методи обстеження репродуктивної функції жінок.
При клінічному обстеженні ретельно вивчався анамнез хвороби й життя, дані об'єктивного та гінекологічного огляду. Враховувалися вік, тривалість шлюбу, особливості статевого життя, професія, а також наявність професійних шкідливостей і несприятливих факторів виробництва, що можуть впливати на репродуктивну функцію. Детально вивчалися наявність і тривалість супутніх захворювань, хірургічних втручань, ускладнення. Аналізувались становлення і особливості менструальної функції, наявність і тривалість її порушення, а також застосування контрацепції. У жінок з вторинною неплідністю зверталась увага на кількість і закінчення попередніх вагітностей, особливо останньої, особливості перебігу післяпологового або післяабортного періоду. Регулярні, нормальні за тривалістю і об'ємом, неболючі менструації розцінювались як свідчення нормального функціонування гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової системи та нормального стану органів-мішеней [11, 27, 59].
При посланні на наявність в минулому захворювань геніталій уточнювались ймовірні причини захворювання, характер, тривалість хвороби, проведене лікування та його ефективність, наявність алергії, побічних реакцій на медикаменти, маніпуляції. Уточнювались перенесені екстрагенітальні захворювання, операції, особливо на органах малого тазу і черевної порожнини, перебіг післяопераційного періоду. Вивчалась наявність несприятливих умов виробництва і оточуючого середовища, шкідливих звичок. Всі неплідні пацієнтки консультовані генетиком, проводилось вивчення родоводу, спадковості і сімейного анамнезу.
Обстеження чоловіків в неплідному подружжі проводив уролог-андролог. Детально вивчалися скарги, анамнез, проводився загальний огляд, огляд статевих органів, дослідження еякуляту. Фертильність чоловіка оцінювалась за даними спермограми, яка проводилась за традиційною методикою з урахуванням рекомендацій ВООЗ, посткоїтальний тест (ПКТ) проводився згідно методичних рекомендацій [11].
Всі пацієнтки консультовані ендокринологом, терапевтом, за показаннями іншими спеціалістами (окулістом, отоларингологом, гастроентерологом, пульмонологом, нефрологом, ревматологом, невропатологом, кардіологом, хірургом, мамологом, алергологом, генетиком); проведено оптимальний набір клініко-лабораторних досліджень [148].
Під час вивчення соматичного статусу обстежених жінок проводилась оцінка типу будови тіла, морфограми, зросту, маси тіла, характеру розподілення підшкірної жирової клітковини, оволосіння та стану молочних залоз [27, 59].
Відомо, що у жінок спостерігається тісний зв'язок між масою тіла і репродуктивною функцією. Різка втрата маси тіла (на 10-15%) у жінок призводить до порушення функції яєчників у вигляді оліго-, або аменореї. Жінки з "зайвою" вагою складають групу ризику щодо виникнення метаболічних порушень, формуванню нейрообмінно-ендокринного синдрому. При цьому важливе значення має визначення масо-зростового коефіцієнту (МЗК), який обчислюється як відношення маси тіла (кг) до росту (м), зведеному в квадраті. В нормі МЗК жінок репродуктивного віку дорівнює 20-26. МЗК, який дорівнює 26-30 свідчить про ймовірність виникнення метаболічних порушень [120].
Реєстрація гірсутизму проводилась за шкалою D. Ferriman, J. Gallway (1961) [180]. Показники гірсутного числа (ГЧ) від 7 до 12 балів розцінювались як межові норми, а більше 12 - як гіперандрогенні. Стан молочних залоз оцінювався за J.M. Tanner (1962) [256].
Гінекологічне обстеження включало огляд зовнішніх статевих органів, промежини, піхви, шийки матки. При бімануальному обстеженні визначались положення, рухомість, розміри, консистенція, болючість матки, придатків, тазової очеревини і клітковини, наявність або відсутність інфільтратів, злук, пухлиноподібних утворень.
Хворим з безпліддям, гіпоталамічним синдромом, галактореєю, порушеннями менструального циклу проводилась краніографія (КГ) в боковій проекції за поширеною методикою.
Анатомічні зміни органів репродуктивної системи визначали за допомогою ультразвукового дослідження (УЗД) геніталій трансабдомінальним і трансвагінальним способами. При використанні трансвагінальної ехографії значно підвищується дозволяюча здатність дослідження, адже використовуються трандьюсери більш високої частоти (5-7,5 МГц) які практично безпосередньо підводяться до досліджуваного об'єкту; при цьому фактори, що створюють значні труднощі для проведення трансабдомінального сканування (ожиріння, спайковий процес в порожнині тазу, петлі кишківника) в процесі трансвагінальної ехографії не здійснює суттєвого впливу [77]. Обстеження проводили на апаратах "Aloka-SSD 500" та "Aloka-SSD 1100 Flexus" в режимі реального часу.
Також використовували гістеросальпінгографію (ГСГ) за методикою описаною П.Н. Демідкіним і А.І. Шнірельманом (1980) [41]. Перевагою ГСГ є її об'єктивність, висока інформативність, безпечність, простота і можливість виконання та повторення в амбулаторних умовах. Для ГСГ нами використовувались водорозчинні контрастні речовини (верографін, урографін, кардіотраст, діодон), дослідження проводилось в секреторну фазу циклу, при підозрі на аденоміоз - в ранню проліферативну фазу циклу.
Вивчення вуглеводного обміну проводилось шляхом визначення концентрації глюкози в сироватці крові натщесерце за методом Хагедорна-Йенсена. Пігментна функція печінки вивчалась шляхом визначення рівня білірубіну та його фракцій у сироватці крові методом Йєндрашика. Електроліти (Na+, K+, Ca2+) визначались методом полуменевої фотометрії. Вивчення білкового обміну проводилось шляхом визначення загального білка сироватки крові біуретовим методом, а білкових фракцій - методом електрофорезу на папері. Всім хворим проводили загальноклінічний аналіз крові та сечі.
2.2. Лабораторні методи дослідження для діагностики інфекцій, що передаються
статевим шляхом (ІПСШ).
При