РОЗДІЛ 2
КРЕСИ ЯРОСЛАВА ІВАШКЕВИЧА
Останнім часом в івашкевичезнавстві почали з'являтися застереження щодо можливого перебільшення ролі українського елементу в творчості Ярослава Івашкевича [20;214]. Це стосується, передусім, можливої переоцінки значення української епохи в біографії письменника, її впливу на формування особистості та світогляду, на естетичну свідомість, поетику творів та їх провідні мотиви. Тим не менше, незаперечним фактом для всіх дослідників творчості Івашкевича залишається те, що молодість, яку письменник провів на Україні, стала тим найважливішим для Івашкевича ферментом, завдяки якому сформувалися домінантні риси його письма, які становлять творче обличчя автора "Честі і слави". Однак небезпека з багатьох точок зору спокусливого, але не завжди обґрунтованого зведення різних тематичних мотивів та принципів світосприйняття в творчості Івашкевича виключно до цієї епохи все-таки існує.
Біографічний аналіз українського періоду життя автора роману "Місяць сходить", в його екстраполяції на прозові і поетичні твори Івашкевича українського та пізніших періодів, дозволить нам виділити чинники, що стали невід'ємною частиною свідомості митця та його творчого доробку. Глибокий аналіз різножанрової творчості Івашкевича дає підстави стверджувати, що сформований на Україні світогляд та естетичний смак митця піддавався натуральній еволюції та з часом модифікувався. Так, наприклад, універсалізм, домінанта резиґнації, художня чуттєвість, сенсуалізм чи багатокультурність були продуктом саме кресової атмосфери, що підтверджується цілим рядом інших символічних біографій письменників пограниччя. Ще одним доказом фундаментальності українського досвіду письменника є ідейно-тематична циклічність - риса, яку Івашкевич проніс крізь усе своє творче життя. В своїх роздумах про творчість "старого поета" М. Єндриховська назвала це "юнацькими захопленнями старості" - "mlodziencze fascynacje starosci" [147].
Враховуючи всі застереження щодо можливих перебільшень і тенденційності, спробуємо проаналізувати ключові події української епохи Ярослава Івашкевича.
Виходячи з запропонованої в попередньому розділі інтерпретації Кресів, можна констатувати, що письменник народився на "далеких кресах" - традиційно ці землі називали "Україною". Кількість поляків на території центральної України була незначною. Так, у Вінницькій області поляки становили від 5 до 15 % населення, в околицях Умані чи Черкас - приблизно 2%. Відірваність від коронної Польщі, характерне почуття вищості призводили до своєрідної культурної дистанційованості. Польська меншість замикалася у власній культурній польсько-кресовій системі, що сформувалася протягом тривалого періоду експансії східних земель. Проте поляки натурально інтегрувалися в суспільний лад імперії, визнаючи пріоритет росіян у формування державного устрою на колишніх далеких Кресах [235;235]. В своїх спогадах Івашкевич підкреслював, що "Україну ХІХ століття та її віддалені закутки багато що поєднувало з попередніми століттями..." [121;7]. Далі читаємо: "Проте ці закутки не були відмежовані від великого світу, як деякі місця в "Королівстві", з якими мені доведеться зіткнутися в майбутньому, а через контакти з російським культурним світом, через солідну економічну основу, через постійні зв'язки з осередками Польщі, такими як Краків і Варшава, мали дуже характерні риси цілком непоганої культури" [121;30]. Згадуваний анахронізм був захисною реакцією на потужні асиміляційні впливи домінуючих середовищ і культур, що гарантував збереження польської національної самототожності. З іншого боку, був свідченням загальмованого та відірваного від загального процесу розвитку суспільно-культурної системи польського народу. Відмінність польського середовища на далеких Кресах мала амбівалентний характер, "поляки жили в російському та українському середовищі власним, окремим життям, іншим, ніж російське та не подібним до життя в Польщі" [256;14]. Таким чином, польські культурні осередки, головним чином шляхетсько-поміщицькі двори, можна трактувати як анклав польськості, що існує за власними принципами та законами, відокремлено від оточуючих та рідної польської культури. Однак це не була повна ізольованість, лише обмеженість контактів та опосередкованість впливів.
Так звана "українська епоха" Івашкевича складається з дитинства, юнацтва та молодості митця, що були відповідно пов'язані з Кальником, Єлизаветградом та Києвом.
Мальовничі краєвиди околиць Кальника, атмосфера рідного дому, "малої вітчизни", а також постать батька, учасника повстання 1863 року, бухгалтера провінційного цукрового заводу, були головними чинниками, що визначали напрямки формування маленького Ярослава. Пізніше Івашкевич визнає, що найвидатніші представники кресової інтелігенції походили власне з дрібних управлінців і що найінтелектуальнішими середовищами на Україні були дрібні чиновники, з якими письменник познайомився в Ставищах, Білій Церкві, Озерній [121;10].
Позбавлений можливості продовжувати освіту, через політичні репресії царського уряду, батько Ярослава також належав до польської інтелігенції. Незважаючи на обмежені фінансові можливості, пріоритетом родини Івашкевичів була освіта та інтелектуальний розвиток дітей. Старший син Болеслав навчався в Ризі, а пізніше в навчальних закладах Європи, дочки Гелена, Анна та Ядвіга - в краківському пансіоні. Повертаючись на канікули додому, дівчата намагалися переказати родині дух і атмосферу Кракова, духовного центру польськості, навчаючи наймолодшого Ярослава польської історії, культури та літератури. Саме в дитинстві, у рідному Кальнику завдяки музиці, співам і читанню художньої літератури розпочався естетичний досвід Ярослава Івашкевича. Сім'я передплачувала "Gazete Polska", "Kraj", "Tygodnik Ilustrowany", намагаючись не відставати від життя решти польської спільноти. Проте, стосунки між поляками на Україні не були однозначними, соціальна приналежність відігравала велику роль, тому чиновників та шляхту ділила "прірва", хоча перші, я
- Київ+380960830922