РОЗДІЛ 2
ЕВОЛЮЦІЯ СТРАТЕГІЇ РОЗШИРЕННЯ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ЗА РАХУНОК КРАЇН
ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ
Для процесу європейської інтеграції притаманним є різношвидкісний розвиток, наявний спадами та підйомами, оскільки неузгодженість економічних інтересів та політичних підходів як в середині держав-учасниць, так і в межах Співтовариства, призводить до протиріч та зіткнень. Об'єктивна економічна потреба в прискоренні інтеграції подекуди стримується стереотипами, інерцією політичного мислення. Еволюційні зміни Співтовариств впливають на зміст та темпи інтеграційних процесів.
На початку 1950-1960 років інтеграція охоплювала переважно ринкову сферу та елементи регулювання структури сільського господарства. Пізніше, в 1970-1980 рр. вона розповсюджувалася на такі галузі економічної політики як: регулювання зовнішньо-торгівельних зв'язків, регіональний розвиток, формування європейської валютної системи, науково-технічне співробітництво.
Ідеї кардинального розширення меж інтеграції знайшли своє відображення в Єдиному Європейському Акті 1986 року. Сторони-підписанти в Преамбулі висловили бажання трансформувати свої відносини в Європейський Союз. В цілому Акт мав здійснити ідею європейської єдності на новому етапі інтеграції. В Ст.1 Акту зазначається, що мета Європейських співтовариств і Європейського політичного співробітництва полягає в тому, щоб сприяти реальному просуванню до європейської єдності [26].
Початок 1990-х рр. завершується створенням єдиного внутрішнього ринку в масштабах співтовариства. Досягнуто певних успіхів в економічній сфері інтеграції. Сутність нового інтеграційного етапу полягала в тому, щоб по можливості подолати уособленість вирішення економічних проблем від усіх інших. Подальший розвиток інтеграційних процесів ускладнювався. Актуальними стали проблеми розширення діяльності Співтовариства у глузі зовнішньої політики та політики у сфері безпеки. Потрібно було внести ряд важливих змін до правової системи Співтовариств. Західні країни дедалі більше усвідомлювали свою роль в розвитку подій на континенті та в світі через кардинальні зміни в міжнародному становищі - ліквідація ОВД, РЕВ, розпад СРСР, об'єднання Німеччини тощо. В цих умовах зросла потреба і можливість виступити Співтовариствам у якості окремої сили на міжнародній арені.
Нові напрямки інтеграції було викладено в Розділі 5 Маастрихтського договору (1991 р.) - "Положення про спільну зовнішню політику і політику безпеки" - та Розділі 6 "Положення про співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ". В Маастрихтському договорі з'явилася Стаття "0", в якій мова йдеться про єдиний Європейський Союз, що будується на засадах трьох Співтовариств і означає новий еволюційний етап інтеграції. Разом з тим, означеній Статті важливо давати трактування у сукупності з іншими Статтями Договору про ЄС [20].
Аналіз Маастрихтського договору надає змогу зробити висновок, що Євросоюз є відкритим для нових членів, та не виключає певного обмеження. Першоосновою для вступу виступає географічна приналежність до Європи, тобто до ЄС може ввійти лише європейська країна. Справа в тому, що в даному випадку критерієм приналежності до європейської спільноти виступає не лише географічна детермінанта. Мова йде про імплементацію європейських норм політичної поведінки до національного політико-правового простору з метою досягнення рівня спроможності політичної інтеграції з Євросоюзом.
Слід зауважити, що ефективність реалізації євроінтеграційних прагнень України, в першу чергу, залежить від сприйняття політики Європейського Союзу щодо розширення на Схід та осмислення масштабу заходів, які мають бути здійснені задля повноцінного функціонування ЄС та дієвості механізмів прийняття рішень. Важливо розуміння процесу вироблення уніфікованих критеріїв членства, вивчення проблем досягнення критеріїв відповідності державами-претендентами на вступ з ЦСЄ, що є типовими для всіх посткомуністичних країн незалежно від стартових умов трансформації.
2.1.Особливості формування політики розширення Європейського Союзу на Схід
Розширення Європейського Союзу та одночасне його реформування перетворюється на потужний чинник, що змінює геополітичні та геоекономічні реалії і визначає основні перспективні параметри розвитку європейського політичного та економічного простору в світовій політиці.
Розширення на Схід потенційно збільшуватиме ресурсний потенціал Європейсього Союзу: територію - на 36%, населення - на 29%, що має перетворити ЄС на найбільший у світі ринок з майже 500 млн. споживачів за умов збереження просторової динаміки інтеграції. Гегемонія ЄС політично зрозташована в основній частині території Європи, що надає йому іншу міжнародну вагу, статус і позиції. Архітектори розширення сподіваються, що в новому форматі ЄС буде більш впливовим у прийнятті глобальних рішень, закріпить свої позиції в СОТ, МВФ, НАТО та інших міжнародних організаціях. Стане лідером у всьому, що стосується моделей інтеграції та розвитку сучасного міжнародного права. Починаючи з 1950-х років європейська інтеграція підготувала приблизно 80 тис. сторінок законодавства (acquis communautaire). Цей процес кваліфікується як інтеграція шляхом приросту.
Отже, ми маємо складний набір практичних питань організації процесу розширення настільки швидкого, що дозволяє підтримання цілісності й сталого динамічного розвитку Союзу.
Геополітичні зрушення кінця ХХ сторіччя призвели до переорієнтації зовнішньополітчиних стратегій країн ЦСЄ, і довели, що європейська інтеграція приваблює країни, що межують з ЄС. Одночасно, країни-члени Європейського Союзу демонструють усвідомлення зацікавленості у приєднанні нових країн з регіону Центральної та Сідної Європи з усіма позитивними здобутками та ймовірними втратами.
Визначені реалії спонукають до перегляду теоретично визнаних основних процедурних етапів п