РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ НА УРОКАХ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
2.1. Реалізація завдань та змісту фізичного виховання дітей у початковій школі
У процесі фізичного виховання школярів застосовують різні форми організації занять: уроки, фізкультурні заходи в режимі дня, заняття спортивних гуртків і секцій, спортивні змагання та інші. Ці форми тісно переплітаються і становлять певну систему, яка забезпечує організацію фізичного виховання учнів. Відомо, що основною формою роботи з фізичного виховання є урок фізичної культури, на якому учні оволодівають програмним матеріалом і здобувають мінімум необхідних знань, набувають умінь і навичок, передбачених навчальною програмою, що забезпечує їм адекватний розвиток та зміцнення здоров'я. Саме відсутність програмного забезпечення для реалізації змісту фізичного виховання характеризує перші пожовтневі роки в галузі народної освіти.
Одним з невирішених завдань трансформації шкільної освіти в Україні у перші роки існування радянської влади було завдання перебудови змісту, форм і методів навчально-виховної роботи в загальноосвітній школі. До початку 1919 року Наркомос України не видавав документів програмно-методичного характеру у галузі фізичного виховання. Перебудову навчально-виховної роботи в школах проводили місцеві органи народної освіти, використовуючи деякі програмно-методичні документи Наркомосу РСФСР. А в інструкції Наркомосу УРСР "Про викладання окремих дисциплін", яка була видана у травні 1919 року, особливого значення надавалось вивченню у школі української мови, історії та географії України. Проте про уроки з фізичної культури не згадувалося.
Зазначимо, що у 1918-1920 рр. у школах України не було єдиних програм з окремих навчальних предметів, до яких належала й фізкультура. А отже, небуло й єдиних вимог до уроку фізичної культури. Наркомос України, відкинувши зовсім використання досвіду старої школи, дуже мало приділяв уваги таким вимогам.
Не маючи до 1920 року єдиного навчального плану, місцеві освітянські органи, а часто-густо і керівники шкіл самі складали різні варіанти навчальних планів, у яких мало місце і фізичне виховання.
У 1919 р., керуючись програмою з військової справи, яка була прийнята на VIII з'їзді РКП(б), Всевобучем був розроблений зміст занять з фізичної культури для дітей та юнацтва. Ці матеріали слугували основою для складання губернськими відділами народної освіти орієнтованих програм до уроків фізичної культури.
На уроці фізкультури, згідно з програмою, передбачалося оволодіння учнями гімнастикою і спортивними вправами. Останні повинні були слугувати "засобом впливу на фізичну та психологічну природу тих, хто займається, але ні в якому разі не ставати самоціллю" [4. - С.31]. Гімнастика на уроці фізкультури включала порядкові вправи, ходьбу, біг, стрибки (в довжину, висоту, глибину, з поворотом), лазіння, боротьба (прийоми нападу та захисту), піднімання, штовхання, вільні вправи, вправи з гімнастичними приладами. До спортивних вправ відносилися плавання, ходьба на лижах, біг на ковзанах, гребля, ігри (баскетбол, волейбол).
Програми до уроків фізкультури значно відрізнялися одна від одної. Деякі з них були складовою частиною загальноосвітніх програм і становили короткий перелік фізичних вправ, які слід було використовувати на заняттях. Була зроблена спроба створити також і спеціальні програми з фізичного виховання, у яких всі вправи поділялися на три частини. До першої входили порядкові вправи, шикування, перешикування і фігурне марширування; у другій частині, з метою розвитку грудної клітини, м'язів живота, нормального розвитку мускульної системи, збільшення ємності легень, радилось використовувати вправи для рук, ніг, живота, дихальні вправи. Третю частину вправ становили всі рухливі ігри з елементами бігу, боротьба і найпростіші командні ігри, які сприяли вдосконаленню нервово-м'язевого апарату, розвитку волі та пожвавленню психологічної діяльності.
З 1923 року Вища рада з фізичної культури вимагала обов'язкового введення уроку фізкультури до всіх навчальних планів. Тому в губернських та окружних відділах народної освіти приступили до створення навчальних програм з фізкультури для шкіл-семирічок. Так, програма з фізкультури, затверджена окружним ВНО, за якою працювали у трудових школах Житомирської округи, складалась з кількох частин: загальних вимог до окремих вправ, біологічних особливостей дітей різного віку, схем уроків для початкових та старших класів. У пояснювальній записці висвітлювались загальні концептуальні положення та вимоги до процесу фізичного виховання у початковій школі [96].
З метою цілковитого перетворення навчального процесу у фізично-виховний та злиття процесів виховання й навчання у цілісний навчально-виховний процес, в основу якого слід було покласти фізичне виховання, в пояснювальній записці до цієї програми рекомендувалося цілком відмовитись від старих методів навчання, які на думку авторів програми, обмежували активність дитини і зводили до мінімуму більшість функцій її тіла. Засобом фізичного виховання у ці роки міг слугувати ескурсійний метод. Екскурсія з широким використанням природних факторів розвитку дитини вважалася не тільки одним з методів фізкультури, а й одним з кращих методів навчання.
Оскільки оздоровлення організму дитини було пріоритетним у перші пожовтневі роки, екскурсії використовувалися вчителями у всьому широкому спектрі впливу на учнів.
Крім того, основою фізичної культури в школі за цією програмою мало стати засвоєння підвалин гігієни та санітарії, що було першим кроком до раціональної організації фізкультури й утворення певного гігієнічного режиму, в підтриманні якого брали участь як вчителі, так і учні. "Без санітарно-гігієнічної освіти неможлива перебудова побуту, неможлива наукова організація праці", - писали автори цієї програми. "Школа повинна також раціоналізувати до певної міри фізичну працю, до якої залучаються разом з дорослими діти села. Вона повинна привчити дитину економно і продуктивно витрачати свої с
- Київ+380960830922