Ви є тут

Особисті немайнові права та обов'язки членів сім'ї.

Автор: 
ЛЕВКІВСЬКИЙ БОГДАН КАЗИМИРОВИЧ
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U002636
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2. ОСОБИСТІ НЕМАЙНОВІ ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ

2.1. Рівність подружжя в сімейних відносинах

На різних історичних проміжках часу та в різних країнах шлюбно-сімейні правовідносини регулювалися неоднаково, таким само неоднаковим було і становище жінки, здебільшого жінка була усунута від участі в релігійних обрядах і не допускалася до участі у громадських, політичних подіях. Нерівність прав жінок і чоловіків можна прослідкувати, починаючи з культури стародавньої Греції, яка вважала жінку, навіть якщо вона належала до аристократичної верхівки, річчю, об'єктом володіння, і закінчуючи початком XX століття.
Греки завжди дотримувалися моногамії, але ніколи не були галантними, здатними обожнювати своїх жінок, вони не вважали жінку рівною собі істотою. Шлюбний союз греків не був союзом душ, він був скоріше союзом тіл, симбіозом, явищем радше "економічним", ніж психологічним [30, с.61].
У період середньовіччя всі питання шлюбу, сім'ї регулювалися церквою. Церква визначала підпорядковане становище жінки стосовно чоловіка в сімейних відносинах на підставі положень Біблії.
Сама легенда про постання світу служить підтвердженням цьому. Жінку Бог створив з Адамового ребра і подарував йому аби розвіяти його самотність. Отже, чоловік з'явився як цінність, як Боже творіння, а жінка не просто після нього, але з нього, з його плоті і заради нього. Жінка подарована чоловікові і він вдячний за цей дарунок [31, c.11] . Так, у підтвердження вищенаведеного читаємо: "Жінки нехай коряться своїм чоловікам, як Господові, бо чоловік голова жінки, як і Христос голова Церкви, свого тіла, якого він Спаситель. А як Церква кориться Христові, так у всьому й жінки - своїм чоловікам" [32, с.244].
У X cт. неросторгнення шлюбу стає догмою католицизму, в той час як церква східна все - таки надавала право подружжю, у випадках, чітко передбачених церквою, на розлучення. Принцип, установлений церквою, полягав у тому, що шлюб можна брати лише один-єдиний раз. Церковники стверджували, що кожний повторний шлюб - це перелюб. Канонічне право поступово пом'якшило своє ставлення до можливості повторно брати шлюб, дозволивши повторно вступати в шлюб тільки певній, чітко визначеній категорії осіб (удовам або вдівцям).
Слід зазначити, що і на сьогодні в багатьох країнах світу вплив релігії на регулювання сімейно-шлюбних відносин досить значний. Це країни, в яких основною (державною) релігією є іслам (Іран, Пакистан, Афганістан). Іслам - одна із найпоширеніших релігій світу. Виник Іслам у 7 ст. н.е. в Хіджазі. З часом у 9-10 ст. Іслам перетворюється в складну систему, з детально розробленою правовою основою (Шаріат) [33, с.484]. Норми, що встановлюють для правовірних правила при одруженні, розлученні, наслідуванні складають галузь, яка має назву "Особистий статус". За нормами Шаріату жінці відводиться другорядна роль як у побуті, громадському, політичному житті, так і в сімейно-шлюбних правовідносинах. Чоловік є головою сім'ї, а тому саме чоловікові належить право вибору місця проживання подружжя і розв'язання всіх питань, які стосуються життя сім'ї: "Чоловіки стоять над дружинами за те, що Аллах дав одним перевагу над іншими...", і далі: "Поселяйте їх там, де самі оселитеся за вашим достатком: не робіть їм неприємного, щоб притиснути їх" [34, с.465]. Нерівність прав жінок і чоловіків випливає і з наданого чоловікам, які є мусульманами, права мати декілька законних дружин ("...одружуйтесь на тих, що приємні вам, жінках - і двох і трьох, і чотирьох..."), ("А тих, непокірних, яких ви боїтесь, умовляйте і покидайте їх на ложах і бийте їх...") [35, с.334].
Законодавство Російської імперії, до складу якої входила значна частина українських земель, визначало: "Стосунки між подружжям із особистого боку визначаються тим, що чоловік визнається головою сімейства, а жінка - хазяйкою дому [36, с.107-109]. Провідні цивілісти того часу вказували, що сім'я створює відому єдність життя, складає спільне господарство, спільні інтереси "дому". Для досягнення цієї цілі потрібне одноособове керівництво спільним життям сім'ї. З двох осіб, які стоять на чолі сім'ї, - чоловіка та жінки, чинне право того часу передавало керівництво чоловікові, таким чином пояснюється "верховенство чоловіка в загaльносімейних справах" [37, с.179]. Видатний цивіліст Росії В.І. Синайський писав: "Таке верховенство чоловіка в загальносімейних справах аж ніяк не є не владою над жінкою, не опікою над її особистістю, це просто право переваги розв'язання сімейних питань", і далі: "Верховенство чоловіка виявляється: а) у праві його визначати місце проживання сім'ї; б) в обов'язку утримувати сім'ю та захищати її; в) у праві мати вирішальний голос" [38, c.499].
Принцип повної рівності прав чоловіка та жінки в усіх сферах життєдіяльності людини, а відтак і в сімейних відносинах уперше було проголошено відразу після Жовтневої революції 1917 р. Молода радянська держава повністю скасувала законодавство, що діяло раніше, проголосивши принципово новий підхід до правового регулювання відносин у сім'ї. Лідер більшовиків В.І. Ленін у своїх виступах підкреслював: "Радянська влада перша та єдина в світі повністю знищила всі старі буржуазні закони, які ставили жінку в нерівноправне положення з чоловіком, які надавали привілеї чоловіку, наприклад, у галузі шлюбного права або в галузі ставлення до дітей" [39, c.157]. Раднарком РРФСР прийняв декрет "Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану" 18 грудня 1917 р., який проголосив, що держава визнає тільки громадянський шлюб, а церковний шлюб є особистою справою осіб, які одружуються, зрівняв у правах шлюбних і позашлюбних дітей, допустив можливість судового встановлення батьківства. 19 грудня 1917 року було проголошено декрет "Про розірвання шлюбу". На відміну від законодавства царської Росії цим декретом було ліквідовано старі правила припинення шлюбу та закріплено нові. Шлюб стало можливо припинити в судовому порядку за заявою обох із подружжя або одного