РОЗДІЛ 2
ФУНКЦІОНАЛЬНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРИЙМЕННИКОВИХ КОНСТРУКЦІЙ ІЗ ЗНАЧЕННЯМ РУХУ
2.1. Проблема визначення змістової суті слова.
Мова як знакова система передбачає наявність у кожному висловлюванні лексичних та синтаксичних значень [7,34; 143,79]. Прийменники є складниками висловлювань певної функціонально-семантичної категорії. Тому, безумовно, можна говорити про наявність у них синтаксичного значення, оскільки ці мовні елементи вказують на відношення між іншими мовними елементами, а також лексичного значення, яке можна розуміти не тільки як вказівку на певні факти дійсності (речі, дії, поняття, властивості і под.), але як відношення висловлювання до дійсності, "коли мовні елементи служать символами чогось позамовного" [7,33]. На даному етапі роботи нашим першочерговим завданням є висвітлення саме лексико-семантичного аспекту функціонування прийменників. Відсутність співвіднесеності цього класу слів з речовинними, понятійними формами дійсності, що зазвичай є підставою для досліджень у семантичному плані, на нашу думку, не становить проблеми, оскільки "у сучасній семіотиці значення лінгвістичної форми не ототожнюється ані з поняттям, ані з річчю, ані з будь-якою іншою сутністю, але розглядається як відношення" [6,105].
Закріплення за мовним знаком певного значення, репродукція цього знаку в мовленнєвому потоці та адекватне його сприйняття слухачем зумовлюється певними чинниками. А.А. Уфімцева називає серед чинників, що визначають лексичне значення слова, такі: 1) логіко-предметний зміст слова; 2) своєрідність граматичних форм, за допомогою яких цей зміст фіксується та репродукується; 3) співвідношення даного слова з усією лексико-семантичною системою мови [150,92]. Останній чинник заслуговує на особливу увагу. Не заперечуючи важливості таких факторів, як наявність індивідуального значення слова та особливостей граматичних форм, багато дослідників слова вказують на виключну роль сполучуваності слів, сукупність яких і зумовлює існування лексичного значення як "об'єктивно існуючого явища або факта системи мови" [51,123]. Виходячи з цього, значення того чи іншого знаку повинно виводитись з фактів його вживання. Б. Рассел наголошував на необхідності вибору саме такого шляху дослідження: "Слово має значення, але це значення можна встановити тільки через спостереження над його вживанням, вживання дається першим, і значення виходить з нього" [111,256]. Інакше кажучи, при встановленні лексичного значення слова необхідно враховувати контекст. Виділяючи різні значення слова, ми власне виходимо з різних контекстів його вживання [164,93]. У зв'язку з цим постає питання про наявність кількох лексичних значень одного слова.
"Те, що традиційно прийнято називати різними лексичними значеннями слова, - пише академік В.В. Виноградов, - під іншим кутом зору може розглядатись як лексико-фразеологічні форми слова. Лексико-фразеологічна форма слова - це форма, що реалізує одне з лексичних значень слова і пов'язана з чітко визначеними фразеологічними контекстами" [22,42]. О.І. Смирницький ввів у лінгвістичну термінологію поняття лексико-семантичного варіанту, що позначає типові потенційні поєднання, які з різних сторін характеризують єдине смислове поле, зумовлене процесом спілкування єдиної спрямованості, і у своїй сукупності складають лексичне значення слова [129,97; 51,125-126]. Таким чином, для вивчення змістової суті слова необхідно враховувати наявність та особливості взаємодії елементів складної лексико-семантичної структури кожної мовної одиниці.
Проблема встановлення компонентів значення слова по-різному вирішується лінгвістами. Традиційно в цьому випадку прийнято говорити про основне або центральне та переносне значення слова. Поширеним у семасіологічних працях є встановлений Г. Паулем поділ на узуальне та оказіональне значення [205,75]. К. Яберг виділяє загальне та індивідуальне значення [191,88], Е. Велландер - лексичне та індивідуальне [214,17-18]. К. Ердман пише про центральне, додаткове або реалізоване та емоційне значення [178,78-104]; Г. Стерн встановлює членування на актуальне й лексичне значення - з одного боку, та на центральне та периферійне значення, - з іншого [207,46-89]. Вітчизняні мовознавці по-різному ставляться до такого виділення складників семантичної структури слова. В.А. Звегінцев, зокрема, обстоює думку про існування "лексико-семантичних варіантів слова, що не знають жодних розмежувань на основні та неосновні, прямі та переносні і повністю рівноправні в цьому відношенні" [51,222]. Іншу позицію займають А.А. Уфімцева та С.Д. Кацнельсон, говорячи про основний лексико-семантичний варіант, що є вільним, стійким та виступає семантичним центром похідних значень [150,92]. Потрапляючи у мовний контекст, це значення зазнає певних змін та постає у вигляді одного із своїх "комбінаторних варіантів" [61,50-51; 114,158].
Семантична структура службового слова, прийменника зокрема, похідні значення якого виникають з певного вихідного значення шляхом так званих "метафоричних переносів" [69,26], також може мислитись як побудована із загального та індивідуального значень. Г.Е. Крейдлін часткові значення розглядає як оператори, що залучаються до контексту з метою забезпечення виконання певних логіко-семантичних операцій, закладених у слові. Залучення часткових значень дозволяє виявити та усвідомити компоненти контексту; при цьому логіко-семантичні операції "залишаються інваріантними щодо контексту й задані загальним значенням слова" [69,26].
Зважаючи на те, що прийменники розглядаються як слова-знаки релятивного типу, що набувають змісту лише у конструкції, в результаті взаємодії граматичних та лексико-семантичних значень поєднуваних ними слів, розв'язати питання про основне та часткове лексичне значення не можливо без урахування особливостей семантики інших складників конструкції. На думку З.І. Іваненко, загальне лексичне значення прийменника - "це фіксація відношень, що формуються між лексико-граматичними розрядами чи лексико-семанти