РОЗДІЛ 2 Законодавча діяльність Української Центральної Ради
2.1 Юридичне оформлення суверенітету УНР
Перемога Лютневої революції 1917 р. в Росії, падіння самодержавства викликали велике піднесення національно-визвольної боротьби. Докорінно змінилася й політична ситуація в Україні. На порядку денному постало питання про самовизначення України і відродження її державності. Події в Петрограді прискорили початок української національно-демократичної революції. Вона характеризувалась національним відродженням , визнанням державного статусу України, проголошенням її автономії та державної незалежності. Це було не просто теоретичне обґрунтування необхідності власної держави, а практичне втілення в життя проголошуваних ідей. Як зазначає А. Захарчук: "1917-1918 рр. - один із найбільш складних періодів у розвитку української державності. Це час утворення Української Центральної Ради, ствердження суверенітету й незалежності Української Народної Республіки, чотирьох Універсалів як визначних актів державотворення, розвою української мови, освіти, культури. З іншого боку - це період хаосу, жорстокого протистояння та міжусобної боротьби різних суспільних верств і політичних партій" 44. До того ж вся без винятку територія України знаходилася у прифронтовій смузі або у районах безпосередніх бойових дій. Все це обумовлювало особливості революційного процесу на Україні, який активно відбувався і на селі, і в місті, і в армії, та ще й носив на собі відбиток воєнного часу 45.
Отже, на початку 1917 року виникла нагальна потреба утворення такої консолідуючої сили, яка була б здатна об'єднати та організувати українські народні маси у боротьбі за утвердження незалежної держави. Лідером розгортання національно-визвольного руху в Україні стала Українська Центральна Рада. За короткий час свого існування - з березня 1917 року до квітня 1918 року - вона пройшла складний шлях становлення від київської міської громадської організації до ініціатора та активного втілювача ідеї відродження новітньої української державності. Відносно складу Української Центральної Ради, то крім лідерів Товариства українських поступовців до неї увійшли представники українських соціал-демократів, солдатів, робітників, студентів, православного духовенства, культурно-освітніх організацій, кооперативів, а також наукових осередків - Українського наукового товариства, Товариства українських техніків та агрономів, Українського педагогічного товариства, різноманітних гуртків і громад. Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського, а його заступником - В. Науменка.
Слід зазначити, що стосовно дати формування УЦР в історичній науковій літературі зустрічаються різні думки. І, звичайно, кожна точка зору має своє обґрунтування і не є безпідставною. Зокрема, одні з перших сучасних дослідників доби УЦР О. Копиленко, М. Копиленко, П. Музиченко, А. Рогожин дотримуються думки, що 3 березня 1917 року вважається офіційною датою заснування Центральної Ради і початком її діяльності. 4-5 березня з'явилися перші офіційні повідомлення в газеті "Киевская мысль" про те, що 3 березня 1917 року відбулися багатолюдні збори представників українських місцевих і деяких провінційних організацій і груп, з числа яких було обрано 10 осіб для участі в міському та інших комітетах. На цих зборах одноголосно підтримувалось утворення нової влади і було постановлено надавати їй сприяння у всьому 46. На підставі спогадів членів Української Центральної Ради М. Грушевського, Б. Мартоса, С. Чикаленка, а також матеріалів періодичних видань того часу можна відмітити поетапний механізм створення Української Центральної Ради. 3 березня 1917 р., як тільки було сформульовано ідею координаційного українського центру, розгорнулася гостра кількаденна полеміка навколо принципів його організації, за якою неважко було розгледіти гостру боротьбу за майбутнє політичне лідерство в українському русі. Ця суперечка на декілька днів відстрочила організаційні процедури і лише після її завершення відбулися вибори голови, його заступників, секретаря, скарбника, членів Ради. Треба думати, що саме цей момент виборів і мала на увазі газета "Вісті з Української Центральної Ради", коли повідомляла про створення Ради 7 березня 47. Перший зареєстрований протокол засідання Центральної Ради було складено 9 березня 1917 року. Того ж дня Українська Центральна Рада звернулася з відозвою "До українського народу", закликаючи зберігати спокій, обирати українців на всі посади, збирати гроші в український національний фонд, об'єднуватися в політичні, культурні та економічні спілки, творити нове вільне життя.
На початку своєї діяльності Українська Центральна Рада надіслала вітальні телеграми Голові Тимчасового уряду князеві Г. Львову та міністрові юстиції О. Керенському. У них висловлювалась впевненість у тому, що "справедливі вимоги українського народу і його демократичної інтелігенції будуть виконані". Цим було заявлено про існування українського народу і про його право на вільний національний розвиток. Це були перші документи, з якими Центральна Рада звернулася до Тимчасового уряду і в яких ставилося питання про надання автономії Україні. За своїм змістом і характером це були скоріше прохання, ніж рішучі вимоги. Значно далі у своїх вимогах пішла створена при Центральній Раді Тимчасова Військова Рада. Вона у зверненні до Тимчасового уряду стверджувала , що "він ще до Установчих Зборів видасть акт про повернення Україні автономних прав". Тим самим було зроблено значний крок уперед у боротьбі за державний статус України.
Таким чином, створення Української Центральної Ради (далі УЦР) не може розглядатися одноразовим актом. Викликана могутнім національним піднесенням в Україні, вона була організована стихійно. Однак, уже сама звістка про заснування УЦР дала могутній поштовх до організації провінційних українських Рад, створення громадсько-політичних організацій. На цьому етапі з вимогами автономії України виступали також українські політичні партії, які отримали свій шанс на реалізацію програмних
- Київ+380960830922