РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ ЗІ ЗНАЧЕННЯМ
РИС ХАРАКТЕРУ ЛЮДИНИ: ПЕРВИННИЙ ФРАЗОТВІР
Автономні процеси, які відбуваються всередині фразеологічної підсистеми мови й спрямовані на вдосконалення системи позначень, опосередковані зовнішніми та внутрішніми чинниками. В основі екстралінгвальних стимулів розвитку фразеологічного фонду мови лежать зміни уявлень людини про реальний світ і саму себе, зміщення акценту актуальності явищ у різних сферах людської діяльності в певні історичні періоди, приріст сфер креативної активності людини. Навіть у стабільній реальності відбуваються зміни в системі позначень, що є результатом кваліфікуючої дії людської свідомості. Суб'єктивна діяльність людини, яка виділяє різні ознаки в одного й того ж об'єкта і, відповідно, проводить різні кваліфікації, є суттєвим чинником семантичної еволюції [34: 8]. Серед внутрішніх імпульсів появи фразеологізмів необхідно назвати наявну в мові потребу в нових емотивних позначеннях відомих явищ. Прагнення до різноманітності, виразності мовних засобів викликає постійне розширення кола синонімічних одиниць, які дозволяють деталізувати будь-яке поняття, підкреслити ту чи іншу його ознаку [46: 55].
2.1. Соціокультурні чинники формування фразеологічних одиниць зі значенням рис характеру людини у німецькій мові
Риси характеру людини як психічний феномен включений у концептуальну картину світу та є одним з її лабільних вербалізованих фрагментів. Висока частотність і різнотипність мовної фіксації рис характеру пояснюється їх психологічною, в цілому соціальною, культурною релевантністю для людини. Розвиток складу корпусу фразеологізмів зі значенням рис характеру людини визначається культурним і часовим простором його існування, який постійно трансформується. У мові, особливо в її семантиці, відображено різноманітні соціальні зміни, які відбуваються в етносі. Аналіз впливу суспільних трансформацій на розвиток словникового складу мови є невід'ємним аспектом сучасних досліджень мовної семантики з урахуванням соціокультурного підходу [99, 110], отже, є важливим для виявлення специфіки формування семантики фразеологізмів, які називають риси характеру людини в німецькій мові в XIX-XX ст.
Поява фразеологізмів, які формують нові підгрупи ФСП "риси характеру людини" (ПФСП) тісно пов'язана та безпосередньо корелює з соціальним та культурно-історичним контекстом епохи, що є фоном, на якому відбувається розвиток і збагачення фразеологічного складу німецької мови. Нові економічні, соціальні умови вимагають змін у суспільних цінностях, які виконують роль повсякденних орієнтирів у соціальній дійсності, регулюють різні типи міжособистісних взаємин. Етичні цінності, як явища духовного характеру, що мають позитивну значущість, є елементами культури і виявляються в моральних нормах, ідеалах, зразках міжособистісної поведінки та самовираження, особливостях способу життя та мови [167: 44]. Виникаючи у світі повсякденності та індивідуальному досвіді, цінності виражають не стільки динамічні аспекти самого індивідуального досвіду, скільки інваріантні аспекти соціального та загальнолюдського досвіду, привласненого індивідуумом [128: 24]. Таким чином, у розмаїття створюваних та вживаних етносом культурних явищ входять як специфічні для цього етносу, так і загальнолюдські цінності, проте тільки ті, що відповідають рівню духовного розвитку етносу.
Ціннісні відношення динамічно відображають актуальність життєвого світу, його ієрархію потреб та інтересів, яка постійно змінюється в часі, що викликає затвердження нових норм і стандартів щодо якостей особистості. Риси характеру, які відповідають новим стандартам, що встановлені соціумом, а також такі, що є відхиленням від норми (відхилення від норми виділяє будь-яку рису характеру і визначає її означеність мовою) стають об'єктом вираження у фразеології.
Окремі елементи аксіологічної картини світу, відображеної в німецькій фразеології, генетично сягають середньовіччя, проте свою дійсну етичну основу знаходять в етиці протестантизму [44: 197]. У XVI ст. переважна більшість областей Німеччини прийняла протестантське віросповідання [67: 98], що несло цінності, які найбільшою мірою відповідали світорозумінню їх населення. Німецькі соціологи відзначають значну роль протестантизму у визначенні моральних цінностей німецького суспільства [44: 61-272]. Результатом Реформації було значне зростання моральної значущості мирської професійної праці, невтомної діяльності як найкращого засобу для здобуття внутрішньої впевненості в спасінні душі. Праця віддавна вважалася перевіреним аскетичним засобом, і в цій якості високо цінувалася західною церквою. Праця є поставленою Богом метою всього життя людини, отже, небажання працювати свідчить про відсутність благодаті.
Німецький соціум традиційно був націлений на досягнення матеріальних благ, прагнення до яких активно підтримувалося протестантською церквою. Проте вважалося, що володіння власністю накладає на людину певну відповідальність. Чим більшим є майно, тим сильнішим повинно бути почуття відповідальності, щоб зберегти його та примножити невтомною працею згідно з волею Господньою. Протестантизм визначив етично дозволені способи користування своєю власністю: раціональне та утилітарне використання багатства для блага кожної окремої людини та суспільства в цілому. Традиційно засуджувався потяг до накопичення, надмірна жадібність, наприклад, у ФО: den Rachen nicht voll kriegen - unersattlich, habgierig sein [Ku: 646] (1800 р.), vom Stamme Nimm sein - lieber nehmen als geben [Ku: 791] (1830 р.). Дослідження лінгвістів доводять високий ступінь релевантності концепту "гроші" саме для німецької культури [18]. Вербальна фіксація елемента системи культурних настанов німецького народу на рівні "готового" до вживання мікротексту (ФО) є цілком закономірною, наприклад: sehr am Geld kleben - karg sein [Sa, Bd.1: 688] (1876 р.).
Порівняння історичних і відповідних соціальних чинників, що вплинули на процес актуалізації в різних часових зрізах