РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ ОСЕРЕДКУ ТА КОРДОНІВ ЧЕРНІГОВО-СІВЕРСЬКОЇ ЗЕМЛІ (ДО КІНЦЯ ХІ СТ.)
2.1. Освоєння сіверянами краю й розвиток господарства
Процес оформлення східнослов'янської спільноти був дуже складним і тривалим. За часи формування й розвитку празької культури, яка мала багато локальних варіантів, всі групи слов'ян знаходилися приблизно на однаковому рівні економічного, соціального і політичного розвитку, однакову культуру й вірування [140, с. 8 -9, 196 - 197, 215].
Відомо, що з середини І тис. н. е. східнослов'янські племена почали створювати племінні союзи, що було пов'язано з подальшим розвитком соціально-економічної сфери суспільства. Крім того, з'єднанню зусиль сприяла необхідність боротьби з ворогами. Створилися і тимчасові союзи, що мали за мету або організацію військових нападів, або захист власної території. Війни поглиблювали майнове розшарування, вели до формування постійної військової дружини, яка вже протистояла рядовим членам племені. Ще більш ускладнювало суспільну структуру створення як тимчасових, так і постійних племінних союзів, оскільки вдосконалювався управлінський апарат і значно посилювалася племінна знать.
Взагалі друга половина І тис. н.е. стала важливою віхою в житті слов'ян, оскільки це був період їх інтенсивного розселення, важливих змін в господарській діяльності, в політичній, соціальній, культурній і духовній сферах життя. Дослідники звертають увагу на факт існування кількох великих етнокультурних слов'янських груп у третій чверті І тисячоліття..
Разом з іншими східнослов'янськими племінними об'єднаннями сіверянський племінний союз почав складатися у VІ - VІІ ст. Відомо, що сіверяни розселилися на лівому березі Дніпра, по течії Десни і Сейму. На північ від них знаходилися в'ятичі, що оселилися по річкам Ока і Дон [141, с. 50]. ПВЛ стверджує: "...седоша по Десне и по Семи, по Суле, и нарекошася северь" [1, с. 11]. Зазначимо, що сучасні дослідники припускають можливість існування радимицько-в'ятського союзу, до якого входила частина сіверян [142, с. 19 - 20]. На сході відбувалась інфільтрація слов'ян у коло населення салтовської культури. В прикордонних зі степом районах зустрічаються трупоположення, що пояснюється культурними впливами з боку номадів.
О.Д. Бойко підкреслює, що "...вирішальну роль у формуванні українського етносу відігравали міграційні процеси ІІ - VІІ ст. Під час Великого переселення народів у горнилі історії було переплавлено та інтегровано чимало етнічних утворень, які лягли до основи багатьох сучасних народів. Українці не виняток у цьому процесі" [143, с. 27].
Процес заселення слов'янами лісостепової смуги Лівобережжя відбувався своєрідними хвилями з перемінним успіхом, починаючи з VІ ст. Причому слов'яни розселялися вже сусідськими общинами. Дослідники підкреслюють, що племена, які мешкали у північній частині сучасної Чернігівської області (носії київської і колочинської культур) та у південній її частині (представники черняхівської культури), зберігали між собою мирні й досить міцні стосунки [58, с. 14].
Загальна слов'янська міграція проходила через землі сіверян у напрямку до Сіверського Дінця і Дону. Надійною етнографічною ознакою сіверян є спіральні скроневі кільця. На землях сіверян розповсюджені пам'ятки роменської культури, що датуються VІІІ - Х ст. В археологічному плані носіями роменської культури були літописні сіверяни, поселення яких у великій кількості зафіксовано на території Новгород-Сіверського, Сосницького, Коропського та інших районів.
Близькими за своїми характеристиками до них є пам'ятки борщевського типу, що свідчить про єдність їх походження і подальше територіальне розходження в процесі колонізації. Заселення сіверянського краю представниками роменської культури особливо активно відбувалося у VІІІ ст. [54, с. 133]. Дослав'янським населенням краю, в якому розселялися літописні сіверяни, були балти й іранці.
Відомо, що у другій половині VІІ ст. виникло державне утворення - Хозарський каганат, до складу якого входило багато різних народів, які знаходилися на неоднаковому економічному, політичному і культурному рівнях розвитку. Відомий номадознавець С.О.Плетньова підкреслює, що Хозарія була міцною державою [144, с. 207]. Постає питання про хозарські впливи на слов'янські спільноти, що оселялися в Лівобережжі. На думку М.С. Грушевського, зі створенням Хозарського каганату у слов'ян з'явилася реальна можливість успішної колонізації Лівобережжя, оскільки "сильна хозарська держава боронить степи від находу нових орд зі сходу" [39, с. 183].
Як зазначає В.Я. Петрухин, тривалий час в російській історіографії Хозарському каганату відводилась функція "дрібного паразитичного ханства", яке стримувало розвиток Давньоруської держави. Змінилася ситуація лише під час ретельного дослідження джерел [83, с. 83 - 84]. А.П. Новосельцев також підтримав погляди М.С. Грушевського, що створення Хозарського каганату сприяло слов'янській колонізації в степову смугу, більш того, він дійшов висновку, що під час хозарсько-арабських війн слов'янські племена на Дону були не підлеглими, а союзниками хозар [75, с. 202].
Основою економіки Хозарського каганату було розвинуте землеробсько-тваринницьке господарство. Велику роль відігравали ремесла, широка внутрішня і зовнішня торгівля [144, с. 207]. До бюджету країни входили мито і данини, проте його головну базу складали податки з осілого й кочового населення. Данниками Хозарії було багато сусідніх народів. Племена сіверян припинили сплату данини хозарам наприкінці ІХ ст. Літопис повідомляє: "У рік 6392 (884). Іде Олег на СЪверы и побЪди СЪверы и възложи на нихъ дань легьку и не дастъ имъ Козарамъ дани дояти рекъ азъ имъ противенъ а вамъ не чему" [3, стб. 17].
Землі в'ятичів, сіверян і радимичів були особливо важливими для хозар у стратегічному плані. Хозари контролювали Лівобережжя. Тривалий час в історичній науці була розповсюджена версія, згідно з якою сіверянське племінне об'єднан