РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУПЕЦТВА
2.1. Соціально-етнічний склад купецтва
За соціально-етнічним складом купецтво пореформеної доби являло неоднорідне
об’єднання, до якого прилучались представники різних соціальних груп і
національностей. Тому торгово-промисловий стан Лівобережжя був досить
багатоликим та перебував у постійному русі. Він згуртував найбільш працелюбних,
енергійних, підприємливих, бережливих та матеріально забезпечених людей. Вони
виявились талановитими організаторами і засновниками фабрично-заводської
промисловості, які впровадили прогресивні методи господарювання, нову техніку,
передові технології виробництва, суттєво розвинули соціальну інфраструктуру
своїх підприємств і регіону. Це стало однією з головних причин, чому саме
купецтво асоціювалося з передовим підприємництвом в досліджуваний період. Воно
було широко представлено в губернських центрах і повітових містах і вже на час
селянської реформи 1861 р. купці посіли домінуюче становище, їм належало
близько 70 % капіталістичних підприємств[87, 33 -82].
Враховуючи це, питання соціально-етнічного складу купецтва стало важливою
складовою для даного дисертаційного дослідження. Спираючись на особливості
формування купецтва в окресленому форматі, ми отримали змогу простежити
логіко-послідовні зв’язки залучення купецького капіталу до товарного
виробництва, визначити пріоритетні галузі промисловості для капіталовкладень, а
також встановити основні напрямки громадської діяльності купців-промисловців.
Характерна риса українського купецтва Лівобережної України полягала у суттєвій
перевазі в ньому вихідців із селян. Це пояснювалось, по-перше, отриманням у
ХVІІІ ст. селянами права вести торгівлю[123, 18-21], а по-друге – відчутною
диспропорцією в структурі населення. Навіть наприкінці ХІХ ст., згідно даним
І-го загальноросійського перепису населення 1897 р., на території вже
індустріалізованого Лівобережжя селяни становили 84 %[82, 503]. Тому саме вони
протягом усього існування торгово-промислового стану являлись одним із основних
джерел його поповнення, а також носіями в другій половині ХІХ ст. великого
виробничого капіталу[221, 364-365]. У перші пореформені роки в лавах купецтва
було багато селян, які записались у торгово-промисловий стан ще задовго до
офіційного розкріпачення. Незважаючи на законодавчо оформлену особисту
залежність вони, проте, знаходили можливість викупитися на волю, записуватись у
гільдії та засновувати в майбутньому промислові підприємства з мільйонними
оборотами. Серед них слід виділити Рутченків, Терещенків, Харитоненків та
багато інших яскравих прізвищ, які увійшли до плеяди видатних українських
купців.
У пореформену добу процес стрімкого проникнення в лави купецтва спритних
новачків – вчорашніх селян, помітно посилився. Відміна кріпосного права та
послідуючі реформи стали потужним імпульсом для активізації стриманої раніше
підприємницької енергії. Так, у 1863 р. остаточно ліквідуються для селян всі
обмеження у торгово-промисловій сфері. Зокрема, скасовуються „селянські
свідоцтва” – документи, аналогічні „гільдійським” (купецьким), видані у свій
час особисто невільним кріпосним селянам. Відтепер на селян поширювалися
загальні юридичні права. Станова приналежність селянина стала залежати виключно
від масштабів його підприємництва. Внаслідок цього в купецькому стані
досліджуваного регіону постійно відбуваються певні зрушення, його ряди
безперервно поповнюються розбагатілими вихідцями з селян. Архівні документи
містять чимало відомостей, які відображають цей процес[44, арк. 219]. Отже,
ринкові відносини прискорили майнове розшарування на селі, близько 15 – 20 %
селянам вдалось накопичити нееквівалентною торгівлею та різними видами
промислів первісний капітал і вкласти його у виробництво[229, 69]. Це
пояснювалось сформованою в середовищі заможного селянства концепцією надійної
інвестиції капіталу – отримані шляхом торгівлі кошти переводити в сферу
промислового інтересу (придбання діючих або будівництво нових підприємств)[224,
327-328]. Таким чином, селяни, які своїми зусиллями створили певний статок,
автоматично переходили до стану купецтва.
У період поглиблених змін ринкових відносин, який проходив у другій половині
ХІХ ст., продовжують трансформуватися шляхи та форми розвитку промислового
підприємництва. В цей час посилюється поповнення купецтва іншими соціальними
групами, такими як міщани та козаки. Вони на етапі накопичення капіталу
займались торгівлею (сільськогосподарської продукції, побутовими виробами з
металу тощо), а також різноманітними промислами[87, 8]. Досягнувши певного
фінансового статку, вони акумулювали в своїх руках кошти, наявність яких
дозволяла розширити межі виробництва до капіталістичного рівня. Таке право
міщанам та козакам без перешкод надавало законодавство 60-х рр. ХІХ ст., єдина
умова якого полягала у сплаті купецького гільдійського свідоцтва.
Таким чином, основними рушійними силами в розвитку капіталістичної
промисловості в пореформену добу виявились найбільш енергійні та підприємливі
представники названих вище соціальних прошарків суспільства, які стали основою
українського купецтва на території Лівобережної України. Саме ці соціальні
групи, виходячи з особливостей психологічного аспекту (бажання змінити свій
низький, принизливий соціальний статус на більш високий та почесний), виявляли
великий інтерес перейти до І-ї гільдії з подальшим правом отримати особисте чи
спадкове дворянство. Це стало одним із стимулів, які спонукали їх розширювати
та вдосконалювати своє виробництво. Висвітленню цього процесу сприяють,
з
- Київ+380960830922