РОЗДІЛ 2
Є.СІЦІНСЬКИЙ ДОСЛІДНИК ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
2.1. Формування та становлення громадянської позиції і наукових засад
Євфимій Сіцінський займає почесне місце в історичній науці. Його ім’я пов’язане
з українським національним відродженням кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Сучасники
називали дослідника визначним українським культурним працівником [41, с.53],
найкращим знавцем Поділля і Волині [247], найдосвідченішим знавцем Поділля з
усіма його особливостями [248], найвизначнішим дослідником [42, с.217], який
багато попрацював для науки і добре знав народну українську мову [249].
Народився Є.Сіцінський 15 жовтня 1859 р. [41, с.54; 250] в селі Мазники
Летичівського повіту Подільської губернії (тепер Деражнянського р-ну,
Хмельницької обл.), у родині парафіяльного священика [251, арк.1; 252], де
священнослужителями були його дід та прадід [180, арк.6] і в дерев’яній,
трибаній церкві святого Іоанна Предтечі більше століття [253, с.525] служили
службу Божу шість поколінь його роду [254, с.904].
В працях і матеріалах його сучасників [41, с.54; 211, арк.4; 243] до 1931 р.
вказувалося, що Євфимій Сіцінський народився 15 жовтня 1859 р. У 1934 р. учений
у своїх автобіографічних спогадах, пояснюючи дату народження, писав, що в
метриці, яка, на жаль, не збереглася, дата народження записана 10 грудня, „але
здається родився раніше” і „забули в свій час записати в метриці”. Це
підтверджував старий Мазницький дяк Орловський, який і „вказав нові мої
іменини: 15 жовтня” [180, арк.6]. Всупереч архівним матеріалам і твердженням
Євфимія Йосиповича, подільські краєзнавці А.Паравійчук у праці „Видатний
історик Поділля” [58, с.88] та І.Богуцький у статті „Видатний історик Поділля.
До 110-річчя з дня народження Ю.Й. Сіцінського” [60] вказали, що дослідник
народився 10 грудня 1859 р. І в подальшому цю дату народження вказують всі
сучасні науковці та краєзнавці, окрім А.Заводовського [255], який стверджує, що
вчений народився 15 жовтня. Враховуючи викладене і твердження Є.Сіцінського,
необхідно вважати датою його народження, на нашу думку, 15 жовтня 1859 р.
Народився і виріс він у далекім від великих міст та містечок мальовничому
подільському селі Мазники, в глухім, затертім серед лісів, але найкращому з
інших сіл, адже тут була волость і жили волосні старшини [180, арк.26]. Село
розташоване в горбистій місцевості при незначній річці Вовк, що впадає в Ров,
між Зіньковом, Міхалполем (тепер с. Михайлівка Ярмолинецького району),
Віньківцями та залізничною станцією Деражня [253, с.525].
Через різне трактування норм правопису та канонів християнства, дослідники
кінця ХІХ – початку ХХІ ст. у своїх працях про життєві шляхи історика України
Євфимія Сіцінського пишуть його прізвище як „Сіцинський”, „Сецинський”,
„Сецінський”, „Сицинський” [211, арк.2] і навіть „Січинський”. Лише деякі із
них зазначають його прізвище так, як писав він сам – „Сіцінський”. Так, у своїх
спогадах Євфимій Йосипович згадує, що прадід Федір був родом з села Січинці, що
під Дунаївцями, „від тих Січинець і пішло... прізвище Січинського”, яке
спочатку він писав „Сычинскій”, а вже потім „Сыцинскій” [180, арк.6].
Досліджуючи документи про життя і науково-громадську діяльність Є.Сіцінського,
нами встановлено, що його сучасники професор І.Огієнко [256, с.38], історик
М.Карачківський [39, с.137], його син Володимир, доньки і внуки [211, арк.10],
друзі, колеги та усі, хто добре його знав, писали його прізвище „Сіцінський”.
Саме так, з нагоди п’ятої річниці з дня смерті Євфимія Сіцінського писали
газети „Український голос” [52], „Український Вісник” [53] і „Вінницькі Вісті”
[54]. Так, згадується його прізвище в „Історії міст і сіл УРСР. Хмельницька
область” [61, с.47], так пишуть сучасні дослідники Л.Пісклова [257, с.31],
А.Заводовський [255, с.10] та багато інших істориків та краєзнавців.
Сучасний дослідник Б.Андрусишин навіть у межах однієї праці „Церква в
Українській Державі 1917-1920 рр.” (1997) по різному пише його ім’я і прізвище
[118, с.75; 118, с.98-99]. А краєзнавці В.Мельник у статті „Душа Подільської
історії” (1994) [250] та Б.Кушнір – „Душа Подільської історіографії” (1994)
[258], не враховують навіть того очевидного факту, що на надмогильному
пам’ятнику викарбовано прізвище „Сіцінський”, а не Сіцинський. Співробітник
Хмельницького обласного краєзнавчого музею Г.Козловська, виступаючи на
Міжнародній науково-практичній конференції (1994) чомусь повідомила, що в
установі зберігаються добірки „Юхима Йосиповича”, хоча усі ці матеріали
підписані „Євфимій Сіцінський” [79, с.69; 80].
У власноручно написаній Є.Сіцінським 25 вересня 1929 р. заяві слідчому
Кам’янець-Подільського ОДПУ він пояснював, що прізвище його „батька колись
писалося так „Сыцинскій”, а потім по новому правопису стали писати по-різному:
Сецинский, Сіцінський, Сицинский. Я ж писав своє прізвище так: Сіцінський”
[201, арк.16]. Так він підписував й усі документи та праці, починаючи з 1917 р.
і тому так маємо писати його прізвище і ми, сучасні історики та краєзнавці.
Звичай ім’янаречення пов’язане з вибором імені для новонародженого, був відомий
в давнину під назвою „йти за іменем” або „йти за молитвою”. Він відбивав певні
норми моралі та звичаєвого права, згідно з якими ім’я супроводжує людину усе
життя, а його зміна чи перекручення за будь-яких обставин, призводили лише до
негативного впливу на всю подальшу її долю [259, с.40]. Найдавніші
праукраїнські особові назви імені й прізвища відрізняли людину від довкілля й
інших людей та містили в собі побажання новонародженому на життєвому шляху
[260]. За християнськими канонами ім’я дитині (за звичай це було ім’я святого,
якого відзначали н
- Київ+380960830922