РОЗДІЛ 2.
ДЖЕРЕЛЬНА ОСНОВА РАННЬОГО ЛІТОПИСАННЯ В ПВЛ
2.1. Формування літописання у контексті становлення
давньоруської культури
Одним із визначальних чинників, що обумовлювали становлення християнської культури на Русі, була, безперечно, її орієнтація на візантійські зразки. Візантія уникла варварського завоювання і тому після занепаду Західної Римської імперії стала спадкоємцем і продовжувачем античних традицій, поєднаних зі східними культурами і християнством. Християнське світобачення посіло провідні позиції у суспільній свідомості Візантії, однак і елліністичні струмені, антична традиція відігравали у ній більш поважну роль, ніж на заході континенту98. Для молодих варварських народів Європи Романія-Візантія була "джерелом, мірилом, прототипом християнської цивілізації, візантійське походження будь-якого явища служило гарантією його істинності й авторитетності"99. Ось чому, і лексикон нової культури, що стосувався церковного будівництва, молитви, живопису і писемності, був східнохристиянським. Зрозуміло, що в освоєнні здобутків візантійської цивілізації Русь не могла обійтись без посередників.
Роль посередників була очевидною, передусім, у сфері літературі. Як доводив Д. Оболенський, "саме у цій сфері з християнізацією народів Східної Європи виникав канал, через який до них постійно проникав культурний вплив грекомовного світу. Використовуючи візантійський зразок, ці народи зуміли впродовж короткого часу створити свої власні літературні традиції"100. На думку Ф. Томсона, хрещення Русі означало її прилучення не стільки до візантійської цивілізації, скільки до сторічної адаптації її здобутків болгарами для власних потреб. Візантійські джерела духовних цінностей зазнали переломлення крізь "болгарську призму" і адаптації у формах, прийнятних для слов'ян101.
Без урахування культурних зв'язків Русі з Візантією і південним слов'янством дохристиянського періоду неможливо пояснити розквіт давньоруської культури вже через півстоліття після хрещення. Болгарія, вочевидь, передавала Русі не тільки візантійські, але і власні культурні цінності, створені в "золотий вік" болгарської культури за часів царя Сімеона102.
Г.Г. Літаврин підкреслює, що внесок Візантії був вирішальним у справі хрещення Русі і мінімальний - в передачі їй слов'янської грамоти, тоді як, навпаки, заслуги Болгарії були далеко не визначальними в утвердженні на Русі християнства, але вирішальними - в розповсюдженні слов'янської грамоти. При цьому, на його думку, офіційними культурні зв'язки Русі були головним чином з Візантією, а неофіційними - з Болгарією. Тільки після прийняття християнства як державної релігії центральна влада на Русі взяла на себе організацію і матеріальне забезпечення шкіл і скрипторіїв. І те й інше (писемність і християнство) потрапили на Русь двома шляхами - офіційним і неофіційним, але насамперед неофіційні стали необхідною передумовою хрещення на державному рівні 103.
Візантійські впливи найяскравіше виявлялись передусім у тих галузях матеріальної й духовної культури, які були слабко розвинені в давньоруському суспільстві дохристиянської доби: кам'яне будівництво, скульптура, живопис, ювелірна справа в ХІ ст. і наслідували візантійські столичні канони 104. Значно меншим, за висновком Я.М. Щапова, виявився візантійський вплив світського права імперії на давньоруські норми соціального і суспільного життя 105.
На Русі, поза сумнівом, з великим інтересом спостерігали за зростанням могутності і розквітом культури Болгарії після запровадження там християнства як державної релігії. З прийняттям болгарським царем Борисом І (852-889) християнства від Візантії 864 р. супроводжувалось прагненнями Першого Болгарського царства домогтися автокефалії своєї Церкви. Вже син Бориса, князь Сімеон І (893 - 927) привласнив титул "василевса", поставивши 893 р. на болгарську церковну кафедру Климента Охридського. Столиця переноситься з Пліски до Преслава, де скликаний болгарами церковний собор прийняв рішення замінити грецьку мову богослужіння на слов'янську й встановив патріаршество в Болгарії. Важко уявити, щоб на Володимира і його оточення, добре поінформованих про форми суспільного й церковного життя болгар і про організацію управління християнською державою, досвід Болгарії ніяк не вплинув.
Специфіка поширення християнських історіософських ідей в Болгарії з ІХ ст. проявилася в тому, що апологетичний, патріотичний та ранньосхоластичний періоди, так би мовити, зливаються, що і виявилось у діяльності солуньських братів - Кирила та Мефодія. Головним підсумком їхньої діяльності стало створення слов'янської азбуки й переклад на слов'янську мову духовних книг. Отже, запровадження на Русі літургії слов'янською мовою було підготовлено ще до її хрещення. Події і явища моравсько-болгарського періоду поширення християнства у слов'янському світі сприймалися на Русі з часів Володимира як частина загальної християнської традиції 106.
Найважливіший етап у формуванні мовно-релігійної спільності, а саме слов'яно-візантійського "східного" християнства, на землях Давньої Русі припав на рубіж тисячоліть. Підготовлене тривалим процесом внутрішнього суспільного упорядкування і послідовним зміцненням стосунків з Візантією, введення християнства на Русі виявилось консолідуючим чинником у світі православного слов'янства. Слов'яни Русі, Сербії і Болгарії були об'єднані спільним уставом і обрядністю релігійного життя, спільною мовою богослужіння і літератури і спільною літературою, що почала створюватись цією мовою після реформи Климента Охридського 893/894 р.
Становлення давньоруської писемної культури значною мірою відбувалось через посередництво культурних здобутків православного слов'янства балканського ареалу, що постали там під впливом християнської Візантії 107.
Вивчення старослов'янських текстів Русі, які збереглися, пам'яток епіграфіки і археологічних матеріалів дозволило А.А. Мединцевій обґрунтувати припущення про те, що східні слов'яни у першій половині Х ст. в
- Київ+380960830922