Археографічна діяльність архівних установ України (1946-1991).

РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ВИДАВНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
УСТАНОВ СИСТЕМИ ГОЛОВАРХІВУ УРСР
2.1. Відновлення та розгортання археографічної діяльності архівних установ у повоєнні роки (1946-й ? 1950-ті рр.)
Розвиток археографії в Україні після 1945 р. та до здобуття нею незалежності в 1991 р. доцільно поділити на три періоди: 1946?1950-ті рр., 60-ті ? середина 80-х рр., кінець 80-х ? 90-ті рр. Головні завдання та принципи організації науково-видавничої діяльності архівних установ кожного періоду змінювалися відповідно до змін, які відбувалися в політичному житті суспільства. Значний вплив на неї мали постанови партії та уряду, які визначали тематику документальних видань та напрямки розвитку методики публікації документів. Передусім це стосувалося виявлення та відбору документів до друку та передавання їхнього змісту.
Однією з основних форм організації археографічної діяльності державних архівів* було планування науково-видавничої роботи - п'ятирічні та довгострокові плани. До інших форм цієї роботи можна віднести діяльність наукових рад та науково-видавничих відділів, проведення спеціалізованих нарад та конференцій, організацію семінарів зі спеціальних історичних дисциплін і т. п.
На початку 1944 р., після визволення значної частини території України від нацистів, АУ УРСР стало приділяти більше уваги археографічній діяльності. Постановою РНК УРСР від 31 серпня 1944 р. "Про заходи по створенню документальної бази по історії України та історії Вітчизняної війни і впорядкуванню архівного господарства" (п. 4) [421] АУ МВС УРСР та Інституту історії АН УРСР доручалася організація підготовки документальних видань.
_______________________________
* У зв'язку з проведенням архівних реформ архіви різного часу носили такі назви: державний архів області (1941?1958; з 1980 р.); обласний державний архів (1958?1980) // Архівні установи України. Довідник. - К., 2000. ? 260 с.
Архівісти швидкими темпами підготували невеликий за обсягом збірник "Звірства і злочини німецько-фашистських загарбників на Харківщині" (1944), який відкрив серію публікацій з історії Великої Вітчизняної війни. 1946 р. вийшов у світ збірник "Україна напередодні визвольної війни (1648?1654 рр.)", обсягом 16 друкованих аркушів, який одержав позитивну оцінку академіка В. І. Пічети в його рецензії на сторінках журналу "Вопросы истории" [559, с. 8].
Виконання першого повоєнного п'ятирічного плану науково-дослідної роботи великою мірою залежало від повсякденної практичної праці з упорядкування архівних фондів. Протягом 1946?1947 рр. було багато зроблено в справі ліквідації наслідків окупації, по відбудові архівосховищ та забезпеченню архівів придатними приміщеннями, науково-технічному впорядкуванню документів. Архівісти республіки повернули з-за кордону та реевакуювали зі східних областей 1,5 млн. одиниць зберігання, завершили концентрацію в держархівах документів (біля 500 тис. справ) установ, що існували в Україні в 1941?1944 рр. Було зібрано близько 2 млн. листів громадян з "німецької неволі", чималу кількість газет та журналів [313, с. 6?9].
Невдовзі після визволення Києва від нацистських окупантів і відновлення діяльності архівних установ виникла ідея створити їх власний друкований орган, проте для цього не вистачало ні матеріально-технічних засобів, ні кадрів. Кілька років по тому начальник АУ УРСР П. П. Гудзенко, його заступник П. І. Павлюк, начальник науково-видавничого відділу Ф. П. Шевченко все ж організували роботу над першим номером "Науково-інформаційного бюлетеня" (НІБ) [124, с. 17?23]. 1947 р. з метою зміцнення методичної бази видавничої діяльності, обміну досвідом і поширення архівних знань було розпочато видання НІБ, який від середини 1965 р. почав носити назву "Архіви України" ("АУ"), а з 1960 р. був перетворений на періодичне видання. Інформаційні бюлетені видавалися й деякими архівними відділами УМВС, зокрема Закарпатської, Житомирської, Сумської і Чернігівської областей [358, с. 169].
Протягом 1947 р. планувалося видати понад 20 збірників документів [562, с. 11], низку монографій та хронік. Було розпочато активну роботу з підготовки до публікації найбільш важливих документів з історії України. У ряді збірників, видрукуваних у 1947?1948 рр., висвітлено події періоду Великої Вітчизняної війни та тимчасової окупації України. Це, зокрема, видання "Листи з фашистської каторги", "Хронологічний довідник про тимчасову окупацію німецько-фашистськими загарбниками населених пунктів Чернігівської області", "Німецькі окупанти на Полтавщині", "Люди Радянської Житомирщини про німецьку каторгу".
Водночас план науково-видавничої роботи на 1946?1950 роки виконано не було. Це пояснювалося, передусім тим, що держархіви вже від початку взяли на себе непосильні зобов'язання, не взяли до уваги складу своїх фондів та кваліфікації наукових співробітників. На ході виконання плану позначилося й проведення державними архівами робіт з упорядкування документів, що ускладнювалося, особливо в Західній Україні, наявністю значного масиву документів, писаних середньовічною латинню, польською, німецькою та іншими мовами. На одному із засідань Наукової ради АУ УРСР у 1950 р. ішлося про неможливість планування видавничої діяльності в держархівах Чернівецької і Закарпатської областей через невпорядкування архівних фондів. Поряд із західними областями України, практично до середини 50-х років не займалися науково-видавничою роботою держархіви Київської, Сумської, Миколаївської, Одеської областей. Держархів Одеської області протягом 1944?1955 рр. видав лише один збірник ? "Одесса в Великой Отечественной войне Советского Союза" (1947).
Після виходу наказу ГАУ СРСР від 16 жовтня 1951 р. "Про заходи по завершенню науково-технічної обробки і поліпшення умов зберігання документальних матеріалів в державних архівах" підготовка документальних збірників з окремих тем та путівників по фондах держархівів фактично була призупинена, про що АУ МВС УРСР не раз інформувало союзне управління.
У п'ятирічному