Р О З Д І Л 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ
2.1. Матеріали та методи експериментального дослідження
Робота є експериментально-клінічним дослідженням.
Експериментальна частина виконана на 210 білих одностатевих дорослих щурах породи Вістар масою 230-270 г на базі віварію Вінницького медичного інституту ім. М. І. Пирогова за методикою запропонованою Ю. Г. Гунько [64].
Тваринам, що були розбиті на п'ять серій досліду, експериментально відтворювали відкритий перелом, відповідний за тяжкістю пошкодження насамперед м'яких тканин, ІІ ступеня за класифікацією А. В. Каплана,
О. Н. Маркової [91, 92]. Локалізація перелому відповідає межі верхньої та середньої третини гомілки.
Спроби збільшити ступінь ушкодження м'яких тканин навколо кістки шляхом поперечного розсічення скальпелем чи циркулярною пилкою не забезпечують однотипність травми і звичайно призводять до масивної кровотечі з ушкоджених судин, що нерідко закінчується загибеллю тварини. Кращим способом збільшення тяжкості ушкодження параосальних тканин, при усуненні можливості кровотечі з рани, є руйнування кістки і м'яких тканин дротовою петлею. Для цього використовували відрізок сталевого дроту, ін'єкційну голку і важільний інструмент, наприклад, петлю Бохона. В ін'єкційну голку уводили відрізок сталевого дроту довжиною 6 см, діаметром 0,04 см. Ін'єкційна голка служила для точного проведення відрізка дроту через м'які тканини гомілки за великогомілковою кісткою в заданому напрямку. Дріт проводили безпосередньо за великогомілковою кісткою. Потім ін'єкційну голку витягали, а дріт залишали в м'яких тканинах. Кінці дроту закріплювали в штоку інструмента, у результаті чого утворювалася дротова петля. Стиском браншів інструмента вводили дротову петлю в його тубус, чим викликали прорізування м'яких тканин і одержували відкритий перелом великогомілкової кістки з важким ушкодженням м'яких тканин.
Відсутність кровотечі з рани пояснюється тим, що при руйнуванні тканин і кістки дротовою петлею, вона спочатку притискає до кістки захоплені нею м'які тканини з кровоносними судинами, а потім їх розтинає.
Схематичне зображення відмінних рис тяжкості ушкодження м'яких тканин ІІ-го типу відкритого перелому великогомілкової кістки надається на рис. 2.1.
Рис.2.1. Схема моделі пошкодження тканин гомілки щура, яка відповідає за тяжкістю пошкодження ІІ-му типу відкритого перелому (поперечний зріз на рівні верхньої та середньої третини гомілки).
1. Великогомілкова кістка. 2. Малогомілкова кістка. 3. М'язи гоммілки.
4. Судинно-нервові пучки.
Подальше введення дротової петлі в тубус важільного інструмента призводило до розтинання м'язів (3), нервово-судинних пучків (4) і ушкодження самої кістки (великогомілкова - 1). На рис. 2.1 заштриховано ту частину у поперечному зрізі, де тканини перетинались сталевим дротом. Малогомілкова кістка (2) ламалась при спробах тварин опиратись на оперовану кінцівку. Рани м'яких тканин не зашивали. Іммобілізацію уламків кістки не здійснювали.
Всім щурам після відтворення перелому в рани вносили по 1 млрд. мікробних тіл культур патогенних штамів золотистого стафілококу та синьо-гнійної палички. Через 30 хв. проводили повторне інфікування ран аналогічним способом. Після цього рани зашивали одним вузловим шовковим швом у тварин всіх 5-ти серій. Після повторного інфікування в рану додатково вносили тваринам: першої серії (15 щурів) та третьої серії (15 щурів) 50 мг полісорбу, другої серії (30 щурів) 50 мг іммосгенту, та четвертої серії (15 щурів) 50 мг поліметилсилаксану, п'ятої, контрольної, серії (30 щурів) препарати не вносили.
Через 10 годин шви знімали і рану промивали стерильним фізіологічним розчином. Після цього в рани вносили тваринам першої та другої серій іммосгент (по 50 мг) та четвертої серії, в тій самій кількості, поліметилсилаксан. Рани у тварин першої та четвертої серій зашили наглухо. Тваринам третьої серії внесено 50 мг полісорбу, однак рану не зашивали. У тварин другої та п'ятої серій рану зашито наглухо тільки у половини тварин (група А) , у другій половині тварин цих серій (група Б) рану не зашивали, тобто лікування вели відкритим способом. Перев'язки проводили через добу на протязі одного тижня. Під час перев'язки рану промивали стерильним фізіологічним розчином, після промивання в рану тваринам всіх серій вносили той самий та в тій самій кількості препарат, що застосовували при повторному інфікуванні рани. Шви знімали на десятий день.
За піддослідними тваринами проводили динамічне клінічне та в день виведення з досліду бактеріологічне, гістологічне, цитологічне дослідження та планіметрію (через кожні сім діб) ран. Тривалість спостереження - 55 днів. Гістологічні дослідження проводили через 7, 14, 28 (в один день у 5-ти щурів кожної серії, а у 2-й та 5-й серіях - у 10-ти) та 55 днів (у 105-ти щурів в кінці експерименту).
Тварини після виходу з наркозу обережно навантажували оперовану кінцівку. Однак, через малий діаметр малогомілкової кістки вона при навантаженні ламалася.
Оперованих щурів містили в клітках, розміщених на спеціальних стелажах. Годівля їх під час експерименту була такою ж, як і до узяття тварин у дослід. У клітці містили по 5 тварин. Виведення тварин з експеримента здійснювали шляхом розміщення щура в ексикаторі, на дно якого укладали ватний тампон, рясно змочений ефіром.
Тазостегневу кінцівку відтинали на рівні середньої третини стегна.
Препарати фіксували в 10% розчині нейтрального формаліну, декальцинували в 8% розчині азотної кислоти. Від гомілки бритвою відтинали колінний і гомілковоступневий суглоби. Отриманий кістково-м'язовий блок гомілки знежирювали і знезводнювали в ацетонах і спиртах наростаючої міцності і після спирт-ефіру заливали у целоїдин. Целоїдинові блоки заморожували на термоелектричному охолоджувальному столику і отримували гістологічні зрізи товщиною 10-15 мкм. Через те, що уламки великогомілкової кістки були зміщені під кутом відносно один одного, при виготовленні гісто